Промисловість Південно-Західної Азії

Південно-Західна Азія

Промисловість

Нафтогазова промисловість Південно-Західної Азії має величезну місцеву природну базу, яка поєднується з сучасною технікою, технологією та організацією, запозиченими з індустріально розвинених країн. Територіально галузь зосереджена переважно в країнах, які оточують Перську затоку і які дістали назву нафтодобувних країн Перської затоки. Це Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, ОАЕ і Оман. Найбільші запаси нафти має Саудівська Аравія – 1/4 світових (приблизно 35 млрд. т). На частку Іраку, Ірану, Кувейту та ОАЕ припадає по 12-15 млрд. т, або по 1/10 світових запасів на кожного. Видобуток нафти в регіоні становить 900-600 млн. т (1/3 – 1/4 світового). На експорт іде 9/10 видобутку і це дорівнює 40-30% світового експорту. Нафта басейну Перської затоки – одна з найдешевших у світі, особливо в порівнянні з промислами на шельфі й у високих широтах. Враховуючи сучасну роль нафти у світовому енергетичному балансі, можна говорити про світове значення нафтової промисловості регіону.
Найбільшими виробниками та експортерами нафти є Саудівська Аравія (видобуток понад 400 млн. т, перше місце в світі), Іран, Ірак, ОАЕ і Кувейт. Розміри видобутку і експорту коливаються тут з року в рік не стільки в залежності від світової кон'юнктури, скільки в зв'язку з місцевими конфліктами.
У Південно-Західній Азії нафтова промисловість є експортною галуззю. Місцеві виробничий та споживчий ринки надто вузькі і неспроможні поглинути таку кількість нафти. Її експортують переважно в сирому вигляді і не більше 10% – у вигляді нафтопродуктів. Головні імпортери – країни Західної Європи, США і Японія. Приблизно 200 млн. т нафти відправляється в Західну Європу, 150 млн. т – в Японію і 100 млн. т – в Англо-Америку. Це становить 15% від усієї енергії, яку споживає Західна Європа, 36% – Японія і 4,5% – Англо-Америка. Транспортування нафти у Європу і Англо-Америку здійснюється морем через Суецький канал або навколо Африки, а також трубопроводами до портів Червоного й Середземного морів, а далі танкерами. Вивіз в Японію здійснюється морем.
Величезні обсяги експорту нафти супроводжувалися створенням в регіоні відповідної транспортної інфраструктури, чимало елементів якої найбільші і найсучасніші. На узбережжях Перської затоки, Середземного і Червоного морів з'явилося до трьох десятків спеціалізованих нафтопортів-терміналів, частина з них здатна обслуговувати танкери будь-яких розмірів. Більше десятка магістральних трубопроводів з'єднали нафтопромисли з портами Середземного і Червоного морів. Найбільшими є нафтопроводи Абкайк-Сайда (1720 км) і Абкайк-Янбу (дві нитки по 1200 км).
Поклади природного газу в Південно-Західній Азії поки що практично не використовуються. Причина – відсутність місцевих споживачів і складність транспортування природного газу танкерами-газовозами. Попутний газ, як правило, спалюють у факелах. Є проекти будівництва трансконтинентальних газопроводів з Ірану до західноєвропейських споживачів.
Величезні масштаби видобутку нафти зробили об'єктивно необхідним виникнення в регіоні нафтового комплексу виробництва. Він включає нафтопереробку, нафтохімію, електроенергетику і металургію. Продукція його, як правило, теж розрахована на експорт і часто використовує довізну сировину (залізна руда, боксити). Особливо виділяються два великих сучасних портово-нафтопромислових комплекси в Янбу і Джубейлі в Саудівській Аравії, які складаються з портового господарства, ТЕС, нафтопереробних і нафтохімічних підприємств, заводів з виробництва сталі, алюмінію, феросплавів і добрив. Значних розмірів набуло опріснення морської води.

Проблеми нафтових доходів. З початку 70-х років нафтовидобувні країни Південно-Західної Азії почали отримувати величезні кошти за експорт нафти («чорне золото», «нафтові долари»). Напрямками використання доходів від нафти, з неминучою варіацією від країни До країни, стали: 1) особисте використання панівною верхівкою; 2) соціально-економічна модернізація країни; 3) гонка озброєнь; 4) інвестиції в господарство розвинених країн Західної Європи і Англо-Америки. Соціально-економічний ефект був і є прямо пропорційним обсягам видобутку та експорту нафти і обернено пропорційним чисельності населення країни. В найвигіднішому становищі опинилися Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, ОАЕ і Оман, У Невигідному – Іран та Ірак. Крім того, останні дві країни найбільше потерпіли у воєнних конфліктах 80-90-х років.