Дрібне і кустарне виробництво Китаю. Історія промисловості Китаю

Китай

Промисловість Китаю

Особливе місце займає дрібна і кустарна промисловість. Для неї характерні величезна зайнятість і повсюдність. У сільській місцевості поширені гончарне виробництво, прядіння і ткацтво, а також сезонні промисли теслярів (будівництво жител, виготовлення домовин) і ковалів (виготовлення й ремонт сільськогосподарського реманенту)- В містах окремі вулиці і квартали мають свою кустарно-ремісничу спеціалізацію, а житло одночасно виконує функції майстерні і крамниці. Специфікою Китаю, на відміну від інших слаборозвинених країн, є те, що тут у період так званого «великого стрибка» (1958-1978 pp.) старе традиційне кустарно-ремісниче виробництво доповнилось невеликими копальнями, металургійними печами, машинобудівними майстернями.

В розміщенні сучасної обробної промисловості Китаю можна виділити три етапи. До 1949 р. єдиним районом важкої промисловості була Маньчжурія (Дунбей), де видобували вугілля, залізні руди і виплавляли метал. Легка, переважно текстильна, промисловість була зосереджена в приморських містах, в першу чергу в Шанхаї, Тяньцзіні та Ціндао. Після революції 1949 р. уряд взяв курс на розвиток промисловості у внутрішніх районах. Таку політику пояснювали як соціальними, так і стратегічними міркуваннями: піднесення економіки внутрішніх відсталих аграрних провінцій і безпечне розміщення воєнних виробництв. Було здійснено чимало великих новобудов, у їх числі металургійні комбінати в Баотоу і Ухані, автомобільний завод у Чанчуні, тракторний – в Лояні, авіаційний – в Сіані та ін.
Після 1978 р. взято напрям на першочерговий розвиток східних приморських провінцій. Його пояснюють тим, що там на існуючій базі з більш розвиненою інфраструктурою можна швидше отримати значні результати. На це спрямована і політика «відкритих дверей».
У 90-х роках майже 2/3 китайської промисловості було зосереджено в трьох містах центрального підпорядкування і восьми східних провінціях. Їх можна об'єднати в такі групи. Перша група – Шанхай і провінції Цзянсу, Чжецзян і Аньхой. На них припадає 27% промислового виробництва країни. Друга група складається з однієї провінції Ляонін з містами Шеньян і Далянь (7%). Третю групу становлять Пекін, Тяньцзінь і провінції Хебей, Шаньдун і Хенань. Їх частка – 24%. В провінції Гуандун з центром Гуанчжоу виробляється 5% промислової продукції. При оцінці такої географії треба враховувати два моменти. По-перше, друга і третя групи поступово зливаються між собою, утворюючи одну велику Промислову зону. Їй вже дали назву Бохайванська – від назви затоки Бохайвань, яку вона оточує з усіх боків. По-друге, провінція Гуандун У Південному Китаї має найслабші позиції, але перспективи її значні. Тут знаходиться найбільша «відкрита зона» Шеньчжень і сюди буде включено величезний, за масштабами Китаю, промисловий потенціал Сянгана (Гонконга).
За межами головних промислових зон важливими індустріальними центрами є Харбін і Чанчунь у Дунбеї, Тайюань, Лоян і Сіань у Північному Китаї, Ухань і Чунцін у басейні Янцзи.