Примітки до листів та універсалів Івана Мазепи

Примітки

Документи перекладено з книжної української мови: лист до Івана Скоропадського за виданням: «Источники малороссийской истории, собранные и изданные Н. Бантыш-Каменским», Москва, 1859, с. 173-175, решта за виданням: «Летопись событий в Юго-Западной России» С. Величка, т. 3, К., 1855.
1. Маються на увазі події так званої «Руїни», коли Україна, роздерта за Андрусівським договором 1667 року росіянами та поляками на дві частини, була запалена міжусобною війною.
2. Йдеться про повстання на Правобережжі в 1664 році. І. Сірко повстав тоді проти гетьмана П. Тетері та поляків. І. Мазепа засуджує його, бо повстав проти узаконеної влади, хоч саме повстання мало справедливий характер, тобто було визвольне. Така позиція зумовлюється офіційністю документу: повстання Петрика осуджується, бо воно було спрямоване проти законної влади.
3. І. Сірко осадив слободу на Слобожанщині (м. Мерефа).
4. Полковник Сулима (Сулимко) підтримав повстання, яке підняв І. Сірко, згодом загинув у бою з військами П. Тетері та польського рейментаря С. Маховського.
5. Петро Суховій був кошовим Запорозької Січі (інші дані – військовим писарем). Навесні 1669 року оголосив себе гетьманом Правобережної України і почав війну з П. Дорошенком. Згодом з'єднався з татарами і робив разом із ними напади на Україну.
6. Ханенко Михайло – гетьман Правобережної України в 1670-1674 роках, перед цим уманський полковник. У 1670 році польський уряд призначив Xаненка гетьманом Правобережжя на противагу П. Дорошенку, з яким не міг дійти згоди. Після поразки під Стебловим (1673) та зруйнування Умані (1674) М. Ханенко здався лівобережному гетьману І. Самойловичу і відійшов від політичної діяльності. І. Мазепа засуджує Ханенка за те, що він став гетьманом при іншому, законному – П. Дорошенку, отже вважає цей акт «нечинним і непорядним», хоч і був затверджений королем, отже мав законну силу.
7. Вічне підданство – тобто до кінця свого життя.
8. Документ має демагогічний характер, утиски таки справді були: з боку російського уряду йшов планомірний наступ проти української автономії. Про це Петрик у своєму універсалі писав так: «Самі знаєте, що вам діють москалі та свої драпіжні пани і що чиниться вам від орендарів, – все те знаєте добре, оскільки об'їздили вам шиї і худобу вашу всю позабирали. Отож візьміться всією щирою правдою без жодної обмовки за свої вольності разом з нами, Запорозьким військом, бо коли тепер, дасть нам всемогутній господь Бог, виб'ється з-під московського ярма, то учините між собою такий порядок, який схочете, щоб заживали собі вольностей, яких заживали предки ваші за Хмельницького». Петрик, як пише про нього М. Костомаров, хотів повторити те, що зробив Б. Хмельницький, задуми в нього були цілком патріотичні й визвольні, але момент для повстання вибрано невдало: народ був втомлений війною. Цікаво й те, що під кінець життя, пішовши на повстання проти Петра І, І. Мазепа вживав майже тих слів, що й Петрик, щоб переконати в справедливості свого чину.
9. Див. прим, до статті М. Костомарова. Вічний мир закріплював розірвання України на дві частини.
10. Очевидно, це був літописець Самійло Васильович Величко, який виконував секретні доручення В. Кочубея, а з тексту видно, що й гетьмана.
11. Стецик (Отецько) Ягорлицький – козак, що звався гетьманом козацьким «з ханського боку», тобто був потверджений татарами. Ходив з Ордою на Поділля в 1692 році.
12. Яли Агаса – солтан Білгородської орди.
13. Прізвище в оригіналі не проставлено.
14. Ексактор – збирач податків.
15. Купці в ті часи часто виконували шпигунські функції. Грецькі купці – це греки, що жили в Ніжині й провадили активну торгову діяльність.
16. Белиград – Белград, столиця Сербії. Був ще Білгород – центр Білгородської орди, тепер Білгород-Дністровський, і Бєлгород – воєводське місто в Росії.
17. Ревуський був польським послом.
18. Тобто йдеться про цифровий шифр, за допомогою якого велося секретне листування, до речі, такий шифр вживається й досі.
19. Іван Драгинич був гетьманом на Правобережжі в 1685 році і підлягав молдавському господарю. Г. Мазепа пише, що він був не гетьманом, а намісником господаря Дуки.
20. Оброки – підданча плата.
21. На Таванському острові (Нижній Дніпро) була турецька фортеця Мустрит-Кермен, захоплена українсько-російським військом у 1685 році. Після того там було залишено гарнізон, що складався з українського та російського війська.
22. Це була війна з турками й татарами.
23. Тяглі люди – люди, що відбувають повинності.
24. Ніжинським полковником був Іван Обідовський, небіж І. Мазепи.
25. Плавний похід – похід українського й російського війська на низ Дніпра в човнах і водних суднах у 1697 році.
26. Орель – ліва притока Дніпра, протікає на межі Дніпропетровської області з Харківською й Полтавською.
27. Чамбули – військові підрозділи татар, кінні загони.
28. Шеїн – російський воєвода, який відбудовував здобутий Азов і повертався в Росію з військами.
29. Валуйка – місто в Білгородському воєводстві.
30. Див, прим. 31 до статті М. Костомарова. Князь Голіцин разом з Меншиковим очолювали російські війська на Україні.
31. Асекурація – забезпечення.