Велика війна і нищеннє українства

29. Велика війна і нищеннє українства

Хоч як незначні були політичні зобутки українства в порівнянню з його потребами, проте все таки й ті прояви житєвої сили українського народу, які він дав у сих роках, дуже озлобили всіх його ворогів. Хоч які вони робили труднощі українському житю, хоч як перебивали його домагання, вони чули його силу – і страх лютували. Досі вони доказували, особливо в Росії, що ніякого українського руху нема, що українську мову видумало кілька людей, ніхто тої мови не розуміє й не хоче. А тепер показувалось навпаки, що сей рух іде широко в громадянстві, в народі. З злоби своєї видумували вони, що сей рух ведеть ся на німецькі марки, себто на гроші від правительства Германії – так як перед тим в Галиччині Поляки нарікали, що Русинів видумав австрійський намістник в 1848 р.,а в Росії казали, що українство – се польська інтрига проти Росії.
В Росії сі вороги накликали правительство до поновлення старих заборон 1876р. В Галиччині, маючи вдасть в своїх, польських руках вони власними силами старались чим можна принищити український рух. Та завзята боротьба, яку вели Українці з польським панованнєм за всі отсі роки, страшенно роздражнила обидві сторони (особливо сильне вражіння зробило, коли студент-Українець убив намістника Галиччини гр. Потоцького як ворога Українців). Угода в справі виборів до сойму, на початку 1914 р., нітрохи не полагодила відносин: вони були напружені до крайносте. В Росії заборони святкувань століття Шевченкових уродин викликали великі маніфестації в Київі і велику дебату про українство в державній думі. Недовго перед тим Українці договорились з поступовими росийськими партіями, щоб вони берегли українських інтересів в думі, замість Українців, котрих не стало в дум; після останнього виборчого закону, і росийські поступові депутати виступили проти заборон українства, на великий гнів його ворогів.
Сі вороги чекали давно сподіваної війни Росії з Австрією, щоб тоді порахуватись з українством. І коли літом 1914 р. ся війна почалась, вони справді першим ділом кинулись нищити Українців. В Галиччині, закидаючи зраду, почали арештовувати й висилати з початку так званих москвофілів, потім і Українців. На Росййській Україні адміністрація, що ранійше не рішалась слухати противукраїнських порад, тепер вповні пішла за ними. Зараз з початком війни позакривано українські газети, почали арештовувати й висилати українських діячів. Коли росийські війська зайняли Львів і сливе всю східню Галиччину ( в осени 1914 р.), в правительственних кругах рішили, що тепер уже можна буде знищити українство до решти, до кореня. На Галиччину вони дивили ся здавна як на джерело українства – хоч воно розвинулось там якраз за помічю й підмогою Українців з Росії. Тому думали, що як тепер знищать Українців в самій Галиччині, то зможуть його задавити зовсім.
Почали закривати українські часописи, товариства, книгарні, виводити українську мову з шкіл, з урядів і всяких установ – заводити росийську та польську. Полякам полишали вони права, тільки Українців, та ще Жидів хотіли знищити. Українську інтелігенцію, свідомійших міщан і селян почали цілими сотнями і тисячами арештовувати, волочити по тюрмах і вислати етапами до Росії, до далеких губерній і до Сибири. Страшенно се робилось жорстоко і немилосердно, не кажучи вже що безправно і беззаконно. Несповна рік господарили так в Галиччині росийські війська і власти, і за сей час дійсно страшенно знищили Українців тамошніх. Потім коли Німці натиснули, і росийському війську прийшлось виходити звідти, ще на виході вивозили росийські урядовці всіх "підозрілих", а також багато селян позабирали з собою, обіцяючи їм гроші і землю в Рос|ї. В пограничних українських землях в Росії вони підіймали людей і змушували їх також уступати ся до внутрішніх губерній. Робилось се теж нерозважно і необачно, і сила народу і всякого достатку погинуло в сім виселенню, зруйнував ся сей край до решти. І знов того найбільше пильнували, аби не було ніякого "сепаратизму": не позволяли засновувати українських комітетів для опіки і допомоги тим біженцям – так як позволяли комітети польські, литовські і всякі иньші, не дозволяли заводити українських шкіл для біженських дітей і т. ин. Страшенно потерпіла Україна. Від страшної 'Руїни" часів Дорошенка, від великого тодішнього "Згону", як силоміць згоняли українських людей за Дніпро, не переживав наш край, наш нарід такого знищення, лютого й немилосердного. Захланно, злорадно понищено культурні здобутки й засоби його, сотворені такою тяжкою працею цілих поколінь. Спинено культурне і національне житє. Перестали виходить книги, газети, все. Київська цензура, користаючи з воєнних обставин, заявила, що не буде пропускати ніяких українських книг, писаних українською, а не общерусскою правописею. Через се припинили ся й ті журнали й видання, які ще не були заборонені, спинилась усяка видавнича робота.
Покладаючись на той недавній договір з поступовими росийскими депутатами державної думи Українці хоч через них хотіли піднести протест против усього отсього безправства – против такого нищення українського житя. Та сі союзники не хотіли тепер перешкоджати правительству, зайнятому війною. Тільки як провалилась окупація Галиччини і почались міркування, що не без вини в тім була й проти-вукраїнська політика росийської адміністрації в Галиччині, – тоді знято про се мову в думі, і заговорено про заборони та утиски на українство в Галиччині. Але тільки що заговорено, а ніякого натиску на правительство не вчиненно й справу відложено. Правительство вело свої утиски все дальше йгострійше, і в останнім часі перед революцією вони дійшли такого завзятя, якби в якихось 1880-х роках.