Грушевський М. Татарський погром. Галицька держава

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні: Коротка історія

6. Татарський погром. Галицька держава

Так пройшло безмалого двісті літ від смерти Ярослава. Україна поділилась на велику силу князівств (особливо багато було їх у Чернигівщині). Князі ослабли від того поділу й вічних війн, городи збідніли. Київський князь не мав між князями ніякої сили й послуху, бо й сам не мав більше сили від иньших; самий Київ – "матір городів українських", нераз грабили иньші князі з своїми вояками та помічниками Половцями, воюючи з київським князем. Найгірше пограбував і знищив Київ в 1169 р. князь Андрій володимирський (з міста Володимира, що коло Москви), аби Київське князівство підірвати, своє нове князівство піднести. 1 пізнійше ті князі володимирські умисно сварили українських князів, аби Україна упадала, а їх держава (що пізнійше стала зватись Московською), підносила ся та гору брала. Велике князівство на Україні ще було тільки в Галиччині – про нього скажемо слідом.
Коли Україна так підупала й стратила силу, впала на неї страшна буря. Прийшла нова орда з Азії й знищивши Половців, що й так були вже під той час ослабли, буйним вихрем пролетіла над Україною. Були то Татари, инакшим іменем звані – Монголи. Монгольська орда кочувала на далекім Сході, коло Амуру. Та в тій орді зявивсяв ся в тих часах войовник Темуджін, який злучив докупи всі части тої орди, почав підбивати сусідні народи й землі і незадовго запанував над усіми краями від Китаю аж до Кавказу. Його внук, Бату (або Батий) на імя, пішов походом в чорноморські краї й, знищивши Половців, став воювати українські і московські землі. Він хотів тут заложити своє татарське царство і підбити собі сусідні землі. Щоб привести до послушности й покірности, Татари мали такий звичай, щоб відразу як найбільше настрашити людей своєю нелюдськістю, аби потім боялись і не бунту-вались. Тому городи, особливо більші, вони здобували й побивали людей без розбору й милосердя, а потім тим, які лишили ся, казали давати дань і бути послушними.
В 1239 році Татари напали на українські землі – ті що за Дніпром; узяли Чернигів і Переяслав, понищили міста, побили багато людей. На другий рік Бату перейшов Дніпро, приступив під Київ. Дика орда облягла місто, як хмара: літописець каже, що від рипу возів, реву верблюдів та іржання коней в татарських стадах, що йшли з ордою, голоса в місті не можна було чути. Князь утік зі страху; люде боронились самі, як могли. Татари своїми таранами (такі повішені на шнурах бруси, що ними стіни розбивали) розбили мури міста; коли Татари відпочивали, люде київські постановили деревяну кріпость наоколо церкви Богородиці, побудованої Володимиром, але кріпость не була сильна: Татари зараз здобули її. Люде кинули ся тікати до церкви на хори, але такої сили людей не витримали мури, і церква впала-та людей подавила. Татари потім перейшли через Київщину, Волинь і Галиччину, здобуваючи городи, які стояли по дорозі, та побиваючи людей; пройшли на Угорщину, поруйнували її, Польщу також. Потім вернули ся назад в чорноморські степи, осіли ся над Волгою і післали своїх післанців в сусідні землі, списувати людей, щоб давали їм дань. Так попали українські та московські землі в неволю татарську.
Багато в тім завинили князі. Хоч яка велика й сильна була орда татарська, але якби вони спільно й однодушно заходили ся боронитись від неї, то мабуть би й відборонились, а в кождім разі – не дали б на таке знищеннє своїх земель Татарам. Вониж не думали про се, не помагали один другому, каждий боронив свого города, але на те не мав сили, - або й таке було, що лишав людей на ласку божу та тікав куди видно. Тому як показало ся, що князі не вміють оборонити землю від Татар або й боять ся з ними бороти ся, в ріжних місцях на Україні люде постановили не слухатись князів і не приймати їх до себе більше, а здатись на ласку Татарам і тільки їх слухатись. Знаємо вже, що з княжої управи, з княжих урядників і слуг люде були і без того дуже невдоволені, жалілись на здирства й неправди. Тепер хотіли зовсім відчепитись від князів, за помічю Татарів. Бо коли мали й Татарам дань давати, і князям, а князі їх не могли нічим від Татар захистити, то за краще вважали мати діло тільки з Татарами та їх ласки шукати. До того надіяли ся, що Татари не будуть мішати ся до їх справ, а хотіли жити собі по своїй волі, без князів та їх начальників, хоч би й під Татарами.
Знаємо, що так було в Київщині й на Волини по ріжних місцях, а мабуть і ще подекуди. Коли князі хотіли силою змусити тих людей до послушности потім, як Татари пішли собі над Волгу, люде не давались, боронились аж до останього та кликали в поміч Татар. А Татарам се було на руку, бо князів вони боялись, що ті колись при добрій нагоді схочуть відборонитись, а самі люде, як почне жити кожна громада осібно, – для Татар будуть зовсім безпечні: що схочеш, те можна буде з ними зробити.
Так на довший час не стало майже зовсім князів в Київщині та Переяславщині. В Чернигівщині князі позоставались, але такі були дрібні та безсильні, що нічого не значили. Намножилось їх за той час без кінця, і Татари робили з ними що хотіли, нераз без вини убивали або проганяли. Сильна держава на Україні зістала ся тільки в Галиччині та на Волини, і вона по татарськім погромі продержала ся ще цілих сто літ.
В Галиччині не було ніколи багато князів: все знаходили ся такі князі, що вміли иньших вигнати, а собі їх' землі позабирати. Колиж тамошня княжа родина вимерла (року 1199), злучив до купи Галиччину з Волинею (властиво часткою Волини) волинський князь Роман, Був то князь сміливий, завзятий, войовничий, а людям припав до вподоби ще й тим, що приборкав бояр, які були забрали велику силу в Галиччині й не давали просвітку людям. Тому й Кияне горнули ся до Романа й хотіли його мати своїм князем. Та він скоро вмер, лишивши двох маленьких синів, і сусіди-угорський король та польський князь хотіли забрати його землі. Але люде тримали ся малих княжат, а старі вірні слуги їх боронили. Коли Романовичі виросли, вони зібрали в своїх руках всі землі галицькі й волинські; а що жили вони в згоді і все робили разом, то мали чималу силу та за батьківським прикладом почали думати про те, щоб і иньші українські землі до себе прилучити: старший з них, Данило, був особливо меткий та рухливий князь. Та тоді став ся татарський погром. Данило сховавсь від Татар, бо не надіявсь оборонитись, а як вийшли вони з його земель, почав збирати сили, щоб увільнити ся від них. Своїми та братовими силами він не надіявсь побороти Татар тому шукав помочи у сусідів. Папа римський, себто найстарший владика католицької церкви, мав тоді велику силу й обіцяв Данилови помогти на Татар, як він буде йому послушний, пристане до католицької церкви. Папа обіцяв наказати католицьким королям іти на Татар, помотати Данилови, і Данило годив ся за се поєднати ся з католиками. Папа прислав тоді Данилу корону, казав коронувати королем. Але помочи Данилови на Татар не зміг дати, королі папи не послухали, й Данило побачивши се, покинув папу. Попробував своїми силами воювати ся з Татарами, але се було йому не під силу. Головно, що люде на погра-ничу волинськім (коло Звягля, Межибожа, по Случи і Богу) держали ся Татар і не хотіли піддаватись Данилу. Не міг він через се прилучити київських земель та збільшити своїх сил. Мусів покоритись Татарам, але не міг того пережити і з жалю скоро вмер (1264 р.).
По нім землі галицькі й волинські поділились на кілька частей, але внук Данила Юрій зібрав їх всі в своїх руках. Пишуть, що за його часів край той жив у спокою й багацтві. Татари бояли ся дражнити таких сильних князів і в тутешні справи не мішались. Біда тільки, що ся галицька держава стояла тепер зовсім окремо – за нею, над Дніпром, не було нікого, хто міг би помогти їй в біді, а наоколо були чужі держави: угорська, польська, чешська, які ласим оком дивили ся на сі багаті галицькі та волинські землі й при кожній нагоді раді були собі їх захопити. Се й показало ся, як вимер Романів рід: ка Юріївих синах, та на внуку – сині його доньки, ще княжив тут по них, а був убитий боярами в р. 1340.

◄ Київська держава розпадається

Зміст підручника "Грушевський М. Про старі часи на Україні: Коротка історія"

Литва та Польща забирають собі українські землі ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Про старі часи на Україні: Коротка історія