Принцип активності, свідомості та самостійності учнів

10.4. Система сучасних дидактичних принципів

Принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння (учнів)

Принцип активності, свідомості та самостійності учнів є немовби похідним від принципу мотивації. «Активність – важливіша умова досягнення цілі в освіті і тому її можна вважати основоположною категорією дидактики», – підкреслює І. А. Зязюн.

Однією з умов досягнення успіху в навчальній діяльності є активність учнів, в основі якої лежить змістовна мотивація, спрямована на участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність, уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлять питання та вміють їх вирішувати. «Активність – це вияв учнівського ставлення до навчально-пізнавальної діяльності, яке характеризується прагненням досягти поставленої мети в межах заданого часу».

В історії педагогіки є кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Традиційна дидактика недооцінює активність учнів. Педоцентризм, навпаки, її переоцінює. Сучасна дидактика спирається на активність суб'єктів учіння за керівної ролі суб'єктів викладання. Цей аспект підкреслюють педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка й особистісно орієнтоване навчання. Провідною ідеєю цих концепцій є формування суб'єкт-суб'єктних взаємин у навчальному процесі.

Деякі вчені, наприклад В. Оконь, цей принцип визначають як принцип самостійності. Проте ніяких суперечностей тут немає. Просто одним із головних показників активності та свідомості навчання є самостійні навчально-пізнавальні дії суб'єктів учіння.

Активності та свідомості в навчанні можна досягти шляхом:

– створення в учнів позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність;

– формування розуміння учнями смислу професійної освіти й, відповідно, на цій основі інтересу до професійних знань, навичок і вмінь;

– вироблення мотивації учіння та майбутньої професійної діяльності;

– спонукання учнів до правильної оцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й самоконтролю та потреби самовдосконалення;

– створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх розв'язання;

– використання діалогічних методів навчання, які формують і розвивають самостійність, творчість і активність учнів;

– стимулювання колективних форм роботи, взаємодії учнів в учінні;

– організації навчання в умовах змагання, стимулювання ініціативи і творчості;

– проблемності викладання навчального матеріалу;

– використання отриманих професійних знань, навичок і вмінь у практичній діяльності;

– диференціації навчального матеріалу відповідно до розумових і фізичних можливостей і здібностей учнів;

– уміння педагога відчувати психічний стан учнів тощо.