Ягупов В.В.

Закономірності виховання в українському суспільстві

17.2. Закономірності виховання в українському суспільстві

Конкретні прояви законів виховання у процесі виховання визначаються як закономірності виховання, котрі мають об'єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв'язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному його функціонуванню.

В загальній педагогіці немає чіткого визначення чи єдиного підходу до обгрунтування загальних закономірностей виховання. Наприклад, С. У. Гончаренко виокремлює вісім закономірностей: «виховання особистості відбувається лише у процесі включення в різносторонню діяльність з позиції її учасника та організатора; дієве виховання – таке виховання, яке стимулює власну (внутрішню) активність особистості в організованій діяльності; процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього; процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй радості успіху від діяльності й досягнутого результату; процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини; ефективність виховання залежить від врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; виховання особистості найефективніше в колективі та через колектив; процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім'ї та громадськості».

І. П. Підласий виокремлює 11 закономірностей, від яких залежить ефективність виховання:

– виховні взаємини, що склалися;

– відповідність цілі та організації дій, необхідних для досягнення цієї цілі;

– відповідність соціальної практики та характеру (направленості, змісту) виховного впливу на вихованців;

– сукупність дії об'єктивних і суб'єктивних факторів;

– інтенсивність виховання і самовиховання;

– активність його учасників у педагогічній взаємодії;

– ефективність розвитку і навчання, які супроводжують виховний процес;

– якість виховного впливу;

– інтенсивність впливу на «внутрішню сферу» вихованця (Г. І. Щукіна);

– поєднання педагогічного впливу й рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців (Г. І. Щукіна);

– інтенсивність та якість взаємодії (спілкування) між самими вихованцями.

Отже, вищевикладене свідчить, що автори не мають єдиного погляду як на визначення кількості, так і формулювання основних закономірностей виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної науки. Напевно, потрібно враховувати закони виховання, із яких закономірності мають випливати і грунтуватися на них.

Також необхідно мати на увазі й фактори формування й розвитку особистості, бо вони завжди діють у комплексі, являють собою складну систему, залежать від багатьох умов і об'єктивно відображають найбільш суттєві, об'єктивні та повторювальні зв'язки процесу виховання. Усвідомлення закономірних зв'язків дає змогу вихователям працювати не механічно, а цілеспрямовано і гуманно, свідомо обгрунтувати мету, завдання, зміст, методи, форми виховної роботи та оптимально оцінити її результати.