Місце педагогіки в системі наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками

Таким чином, педагогічна наука створює струнку систему і спрямована на вирішення гуманної проблеми – підготовки підростаючого покоління й дорослих до повноцінної життєдіяльності шляхом допомоги їм в самореалізації, самоутвердженні та самоактуалізацїї. Для вирішення цих проблем вона співпрацює з іншими науками:

• філософією,
• психологією,
• соціологією,
• антропологією,
• фізіологією людини,
• генетикою,
• етнографією,
• математикою тощо.

Зміцнюючи й удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в суть виховання і розробляти його теоретичні основи.

Так, філософські науки дають змогу педагогіці визначити суть і цілі виховання, об'єктивно врахувати дію загальних закономірностей розвитку суспільства, надають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці й суспільстві, сприяють коректуванню спрямованості виховання. Наприклад, сьогодні формується нова галузь філософської науки – філософія освіти, розвиток якої зумовлений передусім еволюцією основних філософських концепцій про роль людини у світі. Згідно із сучасними філософськими концепціями Людина стає центром наукової картини світу. Відповідно у цьому контексті потребує осмислення проблема «олюднення Людини» (І. А. Зязюн) у сфері освіти, проблема її гуманізації.

Філософія сучасної освіти в Україні намагається відповісти на такі запитання: «З якими освітніми концепціями Україна увійшла в XXI століття? Як сприяти вихованню в українських громадян відчуття радості пізнання світу і самих себе? Яким чином освіта має допомогти людині само-актуалізуватися в житті?» Відповіді на ці запитання сприяють визначенню смислу людського буття, взаємин Людини зі світом, призначенню освіти й моделі педагогічної технології в національній системі освіти. В цьому аспекті є зрозумілим намагання ЮНЕСКО розробити ефективну освітню модель XXI століття і тим самим подолати загальносвітову кризу в освіті.

Прикладне значення філософії освіти підкреслюється в роботах С. І. Гессена «Основи педагогіки» (завдання освіти автор вбачає у філософському осмисленні культурних цінностей і Б. С. Гершунського «Філософія освіти для XXI століття» (на думку автора, предмет філософії освіти – це самостійна галузь наукових знань і наукова парадигма).

Таким чином, у філософії освіти, як вважають багато вітчизняних дослідників (Г. О. Балл, І. Д. Бех, І. А. Зязюн, В. С. Лутай, С. О. Черепанова та ін.), є свій предмет дослідження – «виявлення і вирішення (урівноваження) суперечностей між найбільш широкими уявленнями про світ, суспільство і місце людини в ньому і педагогічною дійсністю та її відображенням цією спеціальною наукою», – і вона має бути гуманістичною.

Відповідно на основі гуманістичної філософії освіти поступово має відбуватися перехід сучасної педагогічної системи на нову – гуманістичну парадигму, в центрі якої має бути особистість вихованця у всіх її взаємозв'язках і опосередкуваннях: «Це антропологічний, педоцентричний підхід, і його основні складові – ідеї, моделі, цінності як матеріальні, так і духовні, спрямовані на піднесення індивідуальності, її самовиявлення і розвиток».

Соціологія дає чітке уявлення про роль соціального середовища у формуванні особистості, розкриває основні механізми соціалізації людини. На основі знань з анатомії та фізіології про будову і життєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні та функціональні закономірності й особливості вікового розвитку нервової, кістково-м'язової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, деяких органів, тканин і клітин педагогіка розробляє умови раціональної організації педагогічного процесу, правильного режиму навчання, виховання, освіти, зміст і методи фізичного, трудового виховання тощо. Вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність збагачує педагогіку розумінням фізіологічних механізмів засвоєння знань, формування вмінь, навичок, звичок, допомагає науково обгрунтувати умови і способи навчально-виховної діяльності.

На основі знань з генетики про залежність спадковості дитини від її генотипу, досить складну природу генетичної мутації, функціонально спрямовану дію генів і хромосомів, високу пластичність дитячого організму педагогіка критично переосмислює чимало сталих уявлень про закономірності людського розвитку, намагається обгрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожної дитини, формування її особистості.

Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психологією. Спираючися на знання загальних закономірностей і механізмів функціонування і розвитку психіки людини, її особистісного формування, розвитку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних і соціально-психологічних зв'язків і залежностей, характерних для педагогічного процесу, педагогіка обґрунтовує гуманістичні шляхи, прийоми, способи та форми навчання і виховання особистості, які приводять до бажаних змін у її внутрішньому світі та в поведінці. Кожний розділ педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології: дидактика, наприклад, опирається на закономірності функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія виховання базується на психології особистості та психології групи, теорія управління навчально-виховним закладом – на психології управління. Інтеграція наук сприяла виникненню суміжних галузей, наприклад педагогічної психології.

Для всебічного обгрунтування педагогічного процесу педагогіка використовує досягнення історичної науки, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики та інших наук, а також літератури.