Лісабонська конвенція. Сорбоннська декларація

Лісабонська конвенція (м. Лісабон, 1997 р.)

Конвенцію про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 1997 p.), розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про:

• визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфікація вищої освіти; кваліфікація, що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);
• компетенцію державних органів;
• основні принципи оцінки кваліфікації;
• визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;
• визнання періодів навчання;
• визнання кваліфікацій вищої освіти;
• визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що перебувають в становищі біженців;
• інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;
• інформацію з питань визнання;
• механізми здійснення;
• заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.

Головна ідея, зафіксована в Лісабонській конвенції:

«Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує всілякої поваги; прагнення країн, які підписали конвенцію, полягає в тому, щоб надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав».

Сорбоннська декларація (м. Париж, Сорбонна, 1998 p.)

25 травня 1998 року чотири європейські міністри підписали в Парижі (Сорбонна) спільну декларацію. Головні положення цієї декларації такі:

• формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;
• міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;
• орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання;
• використання системи кредитів (ECTS);
• міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);
• надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра (коротший шлях) або доктора (довший шлях) у послідовному режимі;
• підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;
• підтвердження Лісабонської конвенції;
• пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;
• стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;
• формування Європейського простору вищої освіти;
• зближення структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;
• консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

Сорбоннська декларація не порушує питань про обмеження змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання. Навпаки в ході інколи особливо гарячих дебатів наголошувалося на різноманітності відмінностей і потребі поважного ставлення до них. Сорбоннська декларація не була спробою обмежити культурне чи освітнє різноманіття і не містить у собі ідей, що допускають подібне її трактування.