Морфологія фітоценозу

5.6.1. Морфологія фітоценозу

Кожне рослинне угруповання, або фітоценоз, має свою структуру, яка залежить від складу видів, їх екології, висоти, форми надземних і підземних органів, кількісного співвідношення видів. Особливими ознаками морфологічної структури (будови) фітоценозів є: а) флористичний склад; б) екологічний склад; в) популяційний склад; г) рясність виду; д) проективне покриття; є) ярусність; є) зовнішність.
Флористичний, або видовий, склад властивий кожному фітоценозу.
Це його основна ознака, оскільки без видів не може бути угруповання. Кожен фітоценоз має специфічний видовий склад. Наприклад, в смеречниках завжди росте кислиця звичайна, в сосняках – лишайники Cladonia і Cetraria, в дібровах – підсніжник та купина, копитняк і печіночниця, в сфагнових болотах – журавлина та росянка круглолиста.
З лісовими фітоценозами тісно пов'язані і певні види грибів: у дібровах ростуть дубовик, сироїжка, опеньок осінній; у березовому – підберезовик, груздь справжній; у сосновому – маслюк пізній, рижик та ін. Крім того, в багатьох фітоценозах трапляються мохи, водорості та інші організми. Ці види тісно пов'язані з певним рослинним угрупованням.
Для того щоб підкреслити своєрідність фітоценозу або конкретної асоціації, виділяють постійні, або константні, види (як правило, понад 91%). Кожному фітоценозу відповідає певна кількість видів, яка залежить від площі, типу рослинності, географічних, топографічних, ґрунтових, історичних та інших умов. Для вивчення видового складу використовують метод видових майданчиків (1 м кв), на яких досліджують насиченість, або видове багатство (різноманітність).
У паркових фітоценозах особливо важливо дослідити видове багатство трав'яного ярусу, а в агроценозах і пратоценозах (газони) – представництво бур'янів. Видовий склад може змінюватись протягом сезону: спочатку з'являються ефемери, ефемериди, а потім види, що пізно розпускаються. Видове багатство виражають в балах.
Екологічний склад – це набір життєвих форм, екологічних типів і синузій в угрупованні. Наприклад, до життєвих форм, що трапляються в лісі або парку, належать дерева, чагарники, чагарнички, трави, гриби, мохи, водорості.
Екологічному типу рослин – ксерофіту, мезофіту, гігрофіту, галофіту та іншим відповідають певні умови місцезростання. Гігрофітам – болото, мезофітам – луки або свіжий тип лісу і т.п.
Синузія, за В.М.Сукачовим, – це структурна частина рослинного угруповання, яка екологічно, просторово або хронологічно відокремлена від решти фітоценозу (парцела ефемера анемони дібровної в діброві або в тій самій діброві підлісок ліщини).
Популяційний склад (або фітоценопопуляційний) – група особин одного виду, що зростає в одному фітоценозі і відрізняється від інших видів статтю, віком та екологічним складом. Наприклад, спеціалісти знають, що в парках не слід вирощувати жіночі екземпляри популяції тополі, оскільки під час цвітіння вони засмічують повітря.
У складній свіжій грабовій бучині (парк "Погулянка", м.Львів) спостерігаємо три вікові стадії популяції бука: дорослі дерева, підріст і самосів. З кожним з цих елементів популяцій лісівник повинен вміло працювати окремо.
Не меншого значення для лісівника чи паркобудівника набувають знання екотипічного складу видів. Насіння сосни звичайної або берези бородавчастої, що зростають на болоті, не слід використовувати в сухих типах бору або субору.
Рясність виду – це кількість особин кожного виду на певній одиниці площі. Різні види трапляються в фітоценозі в неоднакових кількостях (дуб в діброві домінує, а в суборі його менше, оскільки тут домінує сосна).

Рясність визначають різними методами – суб'єктивними й об'єктивними. Серед суб'єктивних найпоширенішим є п'ятибальна шкала О.Друде:
soc. (socialis) – особини змикаються, створюючи суцільний фон;
cop. (copiousus) – трапляються часто;
sp. (sparsus) – трапляються спорадично;
sol. (solitarius) – трапляються одинично;
un. (unicus) – представлені однією особиною.

З об'єктивних методів застосовують арифметичний підрахунок особин і метод вагового аналізу.
Проективне покриття – це горизонтальна проекція надземних органів на ґрунт. У рекреаційному лісокористуванні, наприклад, важливо знати результат витоптування трав'яного ярусу. Крім того, цей показник важливо визначати при догляді за спортивними газонами.

П'ятибальна шкала Шеннікова виражає такі величини проективного покриття рослин:

Таблиця

Цю шкалу використовують, як правило, для вивчення покриття трав'яної рослинності. В лісовому чи парковому фітоценозах для оцінки проективного покриття деревних рослин використовують 10-бальну оцінку (7Д2Клг1Яв + Ос). Проекція надземних органів добре висвітлює горизонтальну структуру фітоценозу, його мозаїчність.
Ярусність – це вертикальна просторова структура фітоценозу, який складається з видів різних за екологією та висотою пагонів, тому рослини дуже часто займають різні яруси, або поверхи. Наприклад, у свіжій грабовій діброві Басівського лісопарку під Львовом виділено такі яруси: 1 – дуб, граб, ясен, 2 – клен гостролистий, явір, 3 – груша, яблуня, черемха, горобина, 4 – кущі (крушина, бруслина, ліщина); 5 – високі трави (яглиця та ін.); 6 – низькі трави (медунка, копитняк). Ще нижче розташовані яруси мохів та лишайників.
Завдання лісівника і паркобудівника полягає у створенні багатоярусних фітоценозів, що мають, поряд з високою санітарно-гігієнічною й естетичною якістю, високу опірність до антропогенних навантажень.
Зовнішність, або фізіономічність. Здалеку можна відрізнити діброву, сосновий або березовий ліси. На березі річки легко відрізнити вільшняк від вербняка.
Зовнішність часто називають аспектом. Якщо хвойні фітоценози свого аспекту майже не змінюють, то листяні змінюють його залежно від сезону або ж вегетаційного періоду.
Після зими в дубовому чорноліссі (недарма лісостепові діброви в народі називають чорним лісом) вабить око ранньовесняний аспект – цвітіння ефемера – анемони дібровної. В лучних фітоценозах такий ранньолітній аспект створює бузковий цвіт смілки. Знання зовнішності, фізіономічності та аспекту розвитку паркового фітоценозу – запорука підвищення якості, декоративності наших парків і лісопарків.