Дослідження біогеоценозів
2.7. Дослідження біогеоценозів
На межі ХІХ-ХХ століть біологи почали серйозно розглядати ідею єдності природи незалежно від того, яке середовище (прісні води, море, суша) безпосередньо служило об'єктом їх вивчення. Для оцінки цього явища використовували різні терміни: голоцен (Фрідерікс, 1930), біосистема (Тінеманн, 1939), біокоснетіло (Вернадський, 1944), геобіоценоз, або біогеоценоз (Сукачов, 1931, 1964).
Великий внесок у розвиток біогеоценології зробив В.В.Докучаев. Його заслуга перед світовою наукою полягає в тому, що він розробив особливий метод дослідження взаємозв'язку всіх елементів не лише живої, але й неживої природи. Г.Ф.Морозов висунув припущення про ліс як географічне явище. Започаткував порівняльну екологію Г.М.Висоцький. Подальший її розвиток пов'язаний з іменами його учнів – П.С.Погребняка, Д.В.Воробйова, П.П.Кожевнікова. Сучасні дослідження єдності живої та неживої природи ведуться в рамках біогеоценозу (Сукачов) або екосистеми (Тенслі).
Сьогодні, коли біогеоценотичні дослідження включені в МБП, варто зіставити уявлення німецького зоолога Е. Геккеля і сучасні підходи до вивчення біогеоценозів у рамках екологічної науки. В своїй монографії "Загальна морфологія організмів", яка вийшла друком у 1866 p., він писав: "Під екологією ми розуміємо науку про зв'язки організмів з навколишнім середовищем, куди ми зараховуємо в широкому розумінні всі умови існування". Ще ближчим до нинішніх уявлень є його визначення, викладене в наступній праці "Природнича теорія світобудови": "Під екологією треба розуміти суму знань, яка належить до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварин з навколишнім середовищем як органічним, так і неорганічним, і насамперед його дружніх чи ворожих відносин з тими тваринами і рослинами, з якими він безпосередньо чи опосередковано вступає в контакт. Одним словом, екологія – це вивчення всіх складних взаємовідносин, які Дарвін називає умовами, що породжують боротьбу за існування". Від цього визначення до сучасних комплексних досліджень біогеоценозів як багатокомпонентних екосистем минуло більше століття, але уточнення меж поширення екології як науки триває.
У зв'язку з цим варто нагадати, що структуризація екології як науки сталася ще в 1910 р. на III Всесвітньому ботанічному конгресі, який відбувся в Брюсселі. Тоді за пропозицією швейцарського ботаніка К. Шретера екологію організмів (особин) було названо аутекологією (від грецьк. аутос – означає сам), а екологію угруповань – синекологією (від грецьк. син – разом). Дещо пізніше В. Шелфорд екологію популяцій назвав демекологією.