Сільське господарство Індії

Індія

Сільське господарство Індії

Це головне заняття індійського населення зараз і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом – гній та солома, транспортом – віл або буйвол, формою обміну – бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної «дії стала так звана «зелена революція» (впровадження високоврожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.
Природне середовище Індії дозволяє займатися землеробством упродовж всього року. Реалізувати цю можливість і одержувати два, а то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн. га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни – греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні. Найбільш сучасні канальні іригаційні системи характерні для Пенджабу, межиріччя Гангу і Джамни, дельт Годаварі, Крішни і Кавері. В долинах Гангу поширені також колодязі або свердловини, які використовують підземні води. На Декані з його річками, які мають несталий режим, поширені постійні чи тимчасові примітивні водосховища – «танки».
У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни – 168 млн. га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня – «рабі».
Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений – 73 млн. т (друге місце після Китаю), пшениця – 57 млн. т. Всі зернові разом – це 166 млн. т, а з бобовими – 180 млн. т. Рис – культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, – головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях. Тут проходить важлива для світового господарства межа, на схід від якої у вологій мусонній Азії аж до Японії основною культурою і продуктом харчування є рис, на захід – у країнах Середнього Сходу, Середньої Азії, Північної Африки і більшої частини Європи – пшениця. Просо (його сортів багато), як більш посухостійку зернову культуру, вирощують на плоскогір'ї Декан, де опади нерівномірні, а іригація розвинена слабо. Це культура сезону «хариф».
Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур – червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні – арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Гангу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.
Серед непродовольчих культур найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут – головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Гангському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) – найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує грунт. Батьківщиною його є дельта Гангу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.
На півдні Індії поширені плантаційні культури. Вирощують прянощі, хінне дерево, кокосову пальму, кавове дерево, каучуконоси тощо. Індія відома як виробник горіхів кеш'ю і бетеля. Особливе місце в Індії займає культура чаю. Як виробник чаю, країна посідає перше місце в світі і є найбільшим його експортером. Якщо рис, пшеницю, цукрову тростину, бавовник індійці знали з давніх часів, то культура чаю запроваджена тут лише в XIX ст. англійцями. Чудові умови для вирощування чаю мають добре зволожені гірські схили з дренованими червоноземами на північному сході і на півдні. Найбільш відомі дарджілінзький і ассамський чай (район Гімалаїв і плато Шиллонг) та нілгірський чай (район південних брилових гір).

Тваринництво Індії розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн. биків і корів і 77 млн. буйволів і буйволиць – 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн. овець і понад 100 млн. кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і Для транспортування вантажів.
Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці – вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.
У вегетаріанському харчуванні індійців найбільше значення мають Рис, боби, різні каші і перепічки, овочі з прянощами, олія, кисле молоко, риба. Річний вилов риби в країні – 4,5 млн. т. Експортують чай, продукти плантаційного господарства (кава, горіхи кеш'ю, прянощі тощо), тютюн і рибні продукти.