Промисловість Індії

Індія

Промисловість Індії

Структура індійської промисловості відбиває як відсталість, так і досягнення країни. В обробній промисловості розрізняють три великі групи виробництв: кустарне і дрібне, традиційне фабрично-заводське і нові галузі важкої промисловості.
Кустарне і дрібне виробництво є пережитком доіндустріальної епохи, що зберігся в умовах дуже низької вартості робочої сили і дуже низької купівельної спроможності населення. Індійські кустарі відомі тонкими шовками, килимами, ювелірними виробами, різьбленням по слоновій кістці, чеканкою по металу. Проте це лише невелика і другорядна частина їхньої продукції. Головне їх призначення – задоволення повсякденних потреб майже мільярдного населення.
Сільська домашня промисловість заснована на праці однієї родини: вона очищає рис, давить олію, вичиняє шкіри, відтоплює масло, виробляє неочищений цукор. Важлива роль у селах ковалів, теслярів і гончарів. Значне місце посідає ручне прядіння і ткацтво.
Дрібна промисловість у містах виробляє сільськогосподарський реманент і вози, ручний інструмент, посуд, меблі та інші предмети домашнього вжитку, шкіряні товари і взуття, дрібні залізні вироби, мило, сірники, цигарки тощо. Частка кустарного і дрібного виробництва в усій промисловій продукції весь час знижується, але й досі стоїть на рівні 1/3 – 1/4. В ньому зайнято мільйони чоловік і його географія збігається з розміщенням населення. В Індії немає жодного міста чи села, в якому не було б кустарів, ремісників і дрібних виробників.
Традиційна фабрично-заводська промисловість з використанням машин і найманої праці зародилася в Індії ще в колоніальну епоху. Вона охоплює галузі легкої і харчової промисловості: бавовняну, джутову, цукрову, олійну, чайну, шкіряно-взуттєву, а також деревообробну та інші. Географія цих галузей тісно пов'язана з розміщенням відповідних сировинних зон. Найголовнішими є бавовняна і джутова. Близько 15 млн. чоловік зайнято в текстильній промисловості і її частка у вартості всього промислового виробництва становить майже 20%. Близько сотні міст, розташованих у зонах вирощування бавовнику в західній частині країни, мають текстильні фабрики. Джутове виробництво, навпаки, вирізняється великою концентрацією в метрополітені Калькутти.
Нові галузі важкої промисловості з'явилися в Індії вже в другій половині XX ст. і є безперечним її досягненням. Як правило, вони представлені новими сучасними підприємствами, що створювалися при фінансовій і технічній допомозі колишнього Радянського Союзу та західних держав. Чимало з них є державною власністю. По суті, заново створені чорна металургія, алюмінієва, нафтопереробна і хімічна промисловість, більшість галузей машинобудування.
Виплавка сталі досягла 13 млн. т, алюмінію – 0,5 млн. т. З п'яти великих металургійних комбінатів чотири (в Бокаро, Дургапурі, Роуркелі і Бхілаї) побудовані за роки незалежності. Лише один комбінат у Джамшедпур і існує з початку століття. Всі комбінати мають чудову залізорудну базу, але забезпеченість країни коксівним вугіллям незадовільна.
В машинобудуванні визначилися декілька напрямів. Транспортне машинобудування представлене головним чином виробництвом рухомого складу для залізниць, мотоциклів і велосипедів. Випуск автомашин становить 330 тис. одиниць на рік. Виробляється устаткування для легкої і харчової галузей. Зростає випуск продукції, розрахованої на масовий внутрішній ринок – помпи, водоміри, електролампи, вентилятори та інша побутова електротехніка, швейні машини, годинники тощо. Новим є поява важкого машинобудування і приладобудування (устаткування для металургійних заводів і шахт, теплових і гідроелектростанцій). Серед слаборозвинених країн тільки Китай та Індія мають важке машинобудування.
Розміщення нових галузей промисловості характеризується трьома моментами. Великими їх центрами стали найбільші міста – Мумбай (Бомбей), Калькутта, Ченай (Мадрас), Бангалор. Одночасно, практично на «порожньому» місці, виникло до двох десятків нових сучасних індустріальних центрів, насамперед центрів металургії та хімічної промисловості. Крім того, в Індії сформувався великий район важкої промисловості в долині річки Дамодар і на плато Чхота-Нагпур.
Розвиток обробної промисловості Індії стримується передусім вузьким платоспроможним внутрішнім ринком. На світовому ринку найбільш конкурентними виявилися товари традиційних галузей з низькою заробітною платою, в першу чергу текстильної (бавовняні і джутові вироби та одяг). Експортують також товари шкіряно-взуттєвої промисловості, спортивні товари, килими, вироби кустарів і ремісників. Специфічна експортна галузь – ювелірна: ввозять велику кількість алмазів, інше дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, а експортують його у вигляді готових прикрас. Частка продукції машинобудування і хімічної промисловості в експорті також потроху зростає. З мінеральної сировини вивозять залізну і марганцеву руди та слюду.
Енергетика. Характерні її риси – недостатня забезпеченість власними ресурсами, відстала структура енергобалансу і низький рівень споживання енергії. Володіючи 16% світового населення, Індія має тільки 2,5% розвіданих паливних ресурсів. Основне мінеральне паливо Індії – вугілля. Найважливіші родовища знаходяться на північному сході в долині річки Дамодар. Нафту видобувають у штаті Гуджарат, на шельфі біля Мумбаю, і значно менше в штаті Ассам. Гідроенергетичний потенціал досить значний за рахунок гімалайських річок. ГЕС побудовані поки що в найдоступніших районах Західних Гатів і південних брилових гір. Майже половину енергії Індія все ще одержує за рахунок непромислових джерел: дрова, кізяк (гній), відходи рослинництва, м'язова сила тварин.
Видобуток вугілля становить 300 млн. т, нафти – 30 млн. т (і 30 млн. т імпортується). 71% електроенергії виробляють ТЕС, 27% – ГЕС, 2% – АЕС. Загальне споживання енергії в розрахунку на одного жителя становило тільки 320 кг у вугільному еквіваленті. Перспективними для Індії є використання вітрової, сонячної та біогазової енергії.