Північний Схід Китаю (Дунбей). Міста Шеньян (Мукден) і Далянь (Дальній, Дайрен).

Китай

Внутрішні відмінності й міста Китаю

Дунбей (Північний Схід) об'єднує три провінції. Їх частка в Китаї: площа – 13% (1230 тис. км кв.), населення – 9% (101 млн. чоловік), продукція сільського господарства – 9% і продукція промисловості – 13%. Історична назва цієї території – Маньчжурія. Лежить вона на північ від Великого Китайського муру і довгий час була місцем проживання народів тунгусо-маньчжурської мовної групи, які вели кочовий спосіб життя. Китайська колонізація території почалася лише в середині XIX ст. Зараз 96% населення району – китайці (хань). Серед чотирьох районів Східного Китаю Дунбей є найбільш розвиненим.
Більша частина Дунбею вкрита горами. Населення та економічна діяльність зосереджені на рівнинах річок Ляо і Сунгарі. Клімат помірно холодний, мусонний. Літо жарке і вологе, зима холодна й суха. Територія в природному стані являла собою ліс, лісостеп і степ. І зараз багатством району є найбільші в Китаї запаси деревини і чорноземні грунти колишніх степів. У незвичайних для них природних умовах китайські селяни зуміли створити дуже інтенсивне господарство, яке за якісними показниками не поступається сільському господарству басейну Янцзи чи Південного Китаю.
Головні культури в Дунбеї – «грубі» зернові і яра пшениця. Збирають тільки один врожай на рік. Це район сої, картоплі, цукрових буряків, дубового шовкопряда, овочів і фруктів помірних широт.
Сировинні та енергетичні ресурси Дунбею різноманітні та великі: кам'яне вугілля, нафта, горючі сланці, залізні та марганцеві руди, РУДИ кольорових металів, гідроресурси, деревина. Особливе значення має розміщення практично поруч коксівного вугілля та залізних РУД. Вже в 30-ті роки тут виник комплекс виробництв на зразок Руру чи Донбасу. Він включає видобуток палива і сировини, енергетику (ГЕС і ТЕС), виплавку чорних та кольорових металів, хімічне виробництво (спершу коксохімія, а тепер і нафтохімія), важке машинобудування (обладнання для шахт, металургійних та хімічних заводів, електростанцій, локомотиви, вагони, судна, вантажні авто). До 1949 р. нічого подібного в Китаї не було, і зараз вугільно-металургійний комплекс Дунбею залишається унікальним для Китаю. Вартість виробленої тут промислової продукції на душу населення є вищою, Ніж у басейні Янцзи або в Північному Китаї. Дунбей має також найрозвинутішу в країні транспортну інфраструктуру (залізниці внутрішні водні шляхи, трубопроводи, ЛЕП, морські порти).
Високий рівень розвитку Дунбею досягнуто як завдяки його природним ресурсам, так і завдяки історичним обставинам. Аграрні відносини тут були не такими застарілими, як у власне Китаї. Звичайно, все тут створювалося працею китайців, але одночасно сюди надходили значні іноземні кредити і технології. В 1896- 1905 pp. чималі кошти були вкладені Росією в будівництво місцевих залізниць та морських портів. У 30-х роках XX ст. Японія, для якої це були багаті на ресурси тили, форсувала тут розвиток вугільної та металургійної галузей. З 1945 по 1959 р. сюди на розвиток важкої промисловості була спрямована головна допомога з боку тодішнього Радянського Союзу.
Найбільшими містами Дунбею є Шеньян (Мукден) і Далянь (Дальній, Дайрен). Ціцікар, Харбін, Чанчунь і Гірін – також важливі господарські центри. Шеньян і його найближче оточення є уособленням вугільно-металургійного комплексу району. Сам Шеньян – центр важкого машинобудування, науково-технічних інститутів і дослідних лабораторій. Його оточує сузір'я відомих промислових міст: Аньшань з найбільшим в країні металургійним комбінатом, Беньсі – вугільний та металургійний центр, Фушунь, де в роки другої світової війни виробляли синтетичний бензин із сланців для японської армії. Шеньян – стародавнє місто. В XVII ст. він був столицею держави маньчжурів, а в 1644-1911 pp. під час панування в Китаї Маньчжурської династії – другою після Пекіну столицею країни. За своїми історичними пам'ятками (імператорський палац, храми, парки і мавзолеї) він поступається лише Пекіну.
Далянь був заснований в 1898 р. росіянами на відібраній у Китаю території Ляодунського півострова. За 50 км від нього було створено військово-морську базу Порт-Артур (Люйшунь), яка контролювала вхід у Бохайванську затоку і підходи до Пекіна. Цією базою почергово володіли Росія (1895-1905 pp.), Японія (1905-1945 pp.) і Радянський Союз (1945-1955 pp.). Далянь – другий після Шанхаю (не рахуючи Сянгана) порт і важливий промисловий центр (металургія, загальне машинобудування, суднобудування і судноремонт, нафтопереробка тощо). Місто зрослося з Люйшунем, центр якого має європейський вигляд, поруч з ним – велика курортна зона.