Сільське господарство Африки. Землеробство

Африка

Сільське господарство Африки

Частка зайнятого в сільському господарстві працюючого населення в 1990 р. становила 68%, тобто є приблизно такою ж, як і в Індії чи Китаї. В абсолютних показниках це 155 млн. чоловік. Аграрні відносини дуже строкаті і здебільшого архаїчні. В Північній Африці загато селян не мають землі і є орендаторами. На південь від Сахари донедавна панувала общинна власність на землю. Зараз поширюється приватна та різноманітні форми кооперування. Існують численні великі землеволодіння і плантації з найманою робочою силою.
У структурі сільського господарства головна роль належить землеробству (до 4/5 вартості всієї продукції). Забезпеченість орними землями є значною – 0,28 га на душу населення, але якість їх невисока. Продуктивність та інтенсивність землеробства низькі. Більшість господарств дрібні, натуральні або напівнатуральні, техніка та агротехніка примітивні. Найпоширеніше знаряддя пращ – мотика, у великих розмірах практикується перелогова система. Характерна повна залежність від сезонних опадів. Малородючі землі, перезволоженість, посухи, повені, нашестя комах – різко зменшують врожаї. Тільки на зрошуваних землях у Північній Африці втримують стабільні врожаї і землеробство тут можна класифікувати трудоінтенсивне. На південь від Сахари типовим є яскраво Виражене екстенсивне використання орних земель. Про більш чи менш розвинену культуру землеробства можна говорити в ПАР, Зімбабве, Кенії та окремих країнах Західної Африки, де значні землі належали європейцям, які вели товарне господарство, або де поширена плантаційна система.

Землеробство має два основні напрями: виробництво продуктів для місцевого споживання і на експорт. Більшим за обсягом є звичайно, перший. Експортні культури вирощують як великі спеціалізовані, так і дрібні господарства. Експортний сектор пов'язаний з більш передовими методами і є, поряд з гірничою промисловістю постачальником іноземної валюти. Втім, він повністю залежить від світової кон'юнктури і підвладний коливанням світових цін.
Територія Африки простягається з півночі на південь на 8000 км і 90% її площі лежить між двома тропіками. Звідси особливості структури сільськогосподарських культур та їх тісний зв'язок з природною зональністю.
Головний хліб екваторіальної зони з її постійним зволоженням і перелоговою системою – банани, в першу чергу плантайн («кухонний» банан), а також ямс і касова та, частково, рис. В зоні саван з її зміною вологого та сухого сезонів і частими посухами культивують різні сорти проса, сорго та кукурудзи. Врожайність їх дуже низька: проса і сорго – 6-7 ц/га, кукурудзи – 14-15 ц/га. Спеціалізованим районом кукурудзи є так званий «маїсовий трикутник» у ПАР. У субтропічних районах півночі та півдня (узбережжя Магрибу і ПАР) вирощують переважно пшеницю, а на зрошуваних землях – овочі та фрукти. Важливе місце займають тут цитрусові, оливки, виноград і виноробство.
Провідною олійною культурою екваторіального поясу є олійна пальма, а в зоні саван – арахіс. Серед текстильних на першому місті стоїть бавовник. Його посіви є по всій зоні саван, але найбільше значення має бавовництво долини Нілу (Єгипет і Судан). У Східній Африці культивують сизаль. Районами цукрової тростини є південний схід ПАР і острови Маврикій та Реюньон, чаю, горіхів кеш'ю і прянощів – країни Східної Африки, тютюну – Південної Африки. Важливими культурами екваторіального поясу є кавове і шоколадне дерево та гевея.