Склад, структура і головні типи грунтів України (частина 2)

Склад, структура і головні типи грунтів

На півночі України під дубово-сосновими лісами з розвинутим трав'яним покривом формуються дерново-підзолисті (Мал. 30) грунти, які мають слабкий і середній ступінь підзолистості. Хід підзолотворчого процесу такий. Під пологом мішаного лісу на поверхні грунту завжди лежить шар лісової підстилки. В ній відбувається безперервний процес розкладання органічних решток, нагромадження гумусних речовин. Але оскільки в лісах відбувається переважно низхідний рух вологи гумусові легкорозчинні речовини з верхнього шару перемішуються на значну глибину і там осідають. Завдяки цьому верхній гумусовий, горизонт має сіре забарвлення. Дерново-підзолисті грунти, як правило, гумусу містять тільки 1-3%, мають кислу реакцію, потребують вапнування. При внесенні органічних та мінеральних добрив стають родючими.

Мал. 30. Дерново - підзолисті грунти

На низинах, заповнених льодовиковими відкладами – пісками та суглинками, – сформувалися слабопідзолисті та болотно-підзолисті грунти.

У Лісостепу до початку господарської діяльності людини пану, вали грабові, дубово-грабові й рідше дубові ліси. У грабових лісах завдяки зімкнутості і незначному розвитку трав'яного покриву в умовах теплого й помірно вологого клімату утворювались сірі та ясно-сірі лісові грунти (Мал. 31), а в зріджених дубняках з густою трав'янистою рослинністю – темно-сірі лісові грунти. Утворюються сірі лісові грунти на лесових породах, збагачених кальцієм, в умовах промивного режиму.

Мал. 31. Ясно - сірі лісові грунти

Мал. 32. Чорноземні грунти

У Лісостепу і Степу поширені чорноземні грунти (Мал. 32). Вони розвинулись під лучно-степовою рослинністю на лесах або лесовидних породах, мають зернисту структуру, добрі водно-повітряні властивості (високу вологоємкість і водопроникність) з активною мікробіологічною діяльністю.
Для утворення чорноземних грунтів у лісостеповій зоні склалися найбільш сприятливі природні умови. Густий трав'янистий різнотравно-злаковий покрив степів сприяв виникненню найбільшого у світі гумусового горизонту, який досягає іноді 150 см. Перегнійний горизонт чорноземів може містити до 12-13% гумусу у верхньому шарі. Висихання грунту влітку і замерзання взимку різко сповільнює біохімічні процеси. Та кількість опадів, що буває у Лісостепу (пригадайте скільки), не спроможна вимити поживні речовини, і вони поступово накопичуються в грунті. Розрізняють чорноземи типові, звичайні та південні. Всі вони – дуже родючі, добре забезпечені азотом і частково калієм. Більшу частину Лісостепу України займають типові чорнозем» (вміст гумусу від 2,5 до 6,0%).
У північній і центральній частинах степової зони поширені звичайні чорноземи (вміст гумусу 4-5%). Вони розвинулися на лесових породах під різнотравно-типчаково-ковиловими степами за умов помірно посушливого клімату. Південні чорноземи (вміст гумусу 2,5-4,5%) займають північну частину Причорноморської низовини і південну частину Степового Криму. Утворилися вони під ковилово-типчаковими степами в умовах посушливого клімату.
На півдні Причорноморської низовини і в Степовому Криму поширені каштанові грунти (Мал. 33). Розвинулись вони в умовах недостатньої кількості опадів і високої температури на засолених материнських породах, переважно лесах, з посухостійкою рослинністю – ковилою, типчаком, полином. Органічних решток потрапляє в землю мало, тому вміст перегною становить 1,7-3,5%. Для них характерна солонцюватість – солонці займають майже 50% загальної площі. Ефективними на цих грунтах є зрошення в поєднанні з внесенням добрив та інші агротехнічні засоби.

Мал. 33. Каштанові грунти

Грунти зазнають значних змін під впливом нерозумної господарської діяльності людей: погіршується структура, зменшується родючість, від надмірного поливу відбуваються засолення і заболочення. Під дією гербіцидів різко зменшується у грунті кількість мікробів, а надмірне застосування отрутохімікатів призводить до відмирання життя в грунті [1].

Мал. 34. Коричневі грунти

Кліматичні умови і рослинність зумовили в Карпатах поширення внизу дерново-підзолистих грунтів, бурих лісових у поясі букових лісів та гірсько-лучних на полонинах. У Гірському Криму поширені бурі лісові, коричневі (Мал. 34) та гірсько-лучні грунти на j яйлах. На південному схилі Головного пасма Кримських гір на вапняках та крейді сформувалися бурі й коричневі грунти в умовах клімату з субтропічними рисами, для якого характерні сухе жарке літо і волога тепла зима. Ці грунти багаті на кальцій, оксиди заліза, мають нейтральну реакцію, 3,5-5,6% гумусу, щебенисті.