Сиротенко А.Й., Чернов Б.О.

Освіта і культура України. Обряди і звичаї України

Національний склад. Духовна культура українського народу

Освіта. Писемність на землях Київської Русі відома ще до прийняття християнства. А вже в 988 р. у Києві виникла школа з «книжним ученням». Про широке поширення в цей час грамотності свідчать написи на шиферних пряслицях, глечиках, ливарних, дерев'яних і металевих виробах ремісників XI-XII ст., на стінах храмів. Але найбільше значення для науки мають берестяні грамоти (документи, написані на бересті – корі берези). Видатним явищем давньоруської літератури є «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», збірник законів «Руська правда». В країні дістали розвиток ремесла і науки (головним чином богослов'я, філософія, історія, медицина).
Наприкінці XVI ст. у Києві, Львові, Луцьку створюються громадські організації – братства, які відкривають школи і друкарні. Братські школи вели боротьбу за збереження своєї мови, віри, звичаїв. У 1632 р. у Києві відкривається Колегія – перший вищий навчальний заклад в Україні. Наприкінці XVII ст. Колегія дістає статус Києво-Могилянської академії. її діяльність у XVII-XVIII ст. – одна з найяскравіших сторінок в історії розвитку української культури. Вихідці з Києво-Могилянської академії зробили багато для поширення освіти і культури також в Білорусі й Росії. Іноземні посли, що відвідували українські землі наприкінці XVI – початку XVII ст., здивовано зазначали, що «в країні козаків усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх дружин і дочок вміють читати й знають порядок церковних служб та церковні наспіви».
Нині в Україні 80% населення мають вищу і середню освіту, близько 900 тис. студентів навчається у вищих навчальних закладах. У 1992 р. знову відкрив двері для студентів університет «Києво-Могилянська академія».

Культура. Осередками розвитку культури були князівські двори і монастирі у Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Галичі, Холмі, Львові, Луцьку, Острозі, в яких зосереджувались талановиті майстри, вчені, велося літописання, перекладалися й переписувалися книги, вдосконалювався іконопис, розвивалася архітектура, народна творчість. Український народ створив легенди, казки, які розкривають естетичні уподобання народу, етичні норми поведінки (повагу до старших, любов до природи), героїчний епос – думи та історичні пісні, що виконувалися під кобзу чи бандуру. Характерною особливістю музичної культури українського народу є хоровий спів. Найбільш популярними в народі інструментами були і є сьогодні троїсті музики – скрипка, бубон і цимбали. Великою популярністю користувався національний театр (вертеп).
Гармонія з природою, її краса і неповторність знайшли відображення у декоративно-прикладному мистецтві – гончарстві, вишивці, килимарстві. В наш час Україна може пишатися своїми театральними колективами, талановитими письменниками, композиторами, художниками.

Обряди і звичаї. З-поміж духовних скарбів українського народу провідне місце належить обрядам і звичаям, які сягають в давні часи родоплемінних відносин [1].
У духовній культурі українського народу й донині збереглися аграрно-календарні обряди. Основним змістом їх є поклоніння землі, сонцю, природній стихії, богу родючості. Обряди засновані на віковічних спостереженнях скотарсько-землеробських племен над природою. Вони передавали нащадкам необхідні знання, навички і традиції сільськогосподарського виробництва. Згодом до них додалися християнські обряди. Сімейні обряди і звичаї, що формувалися протягом багатьох століть, є й нині надбанням духовної культури українського народу.