Історія формування народногосподарського комплексу України

Історія формування народногосподарського комплексу

Щоб краще зрозуміти сучасні господарські проблеми України, коротко проаналізуємо основні етапи формування її народного господарства.
На початку XX ст. Україна була аграрно-індустріальним районом царської Росії. Більша частина населення займалась сільським господарством. Це був основний район виробництва цукрових буряків, пшениці, ячменю, а також продуктів тваринництва. Значна частина сільськогосподарської продукції вивозилась за кордон.
В Україні діяли найбільші в царській Росії вугільна і металургійна бази. Перші металургійні заводи виникли у Донбасі та в Кривому Розі. Наявність власного металу сприяла розвитку важкого машинобудування. В Харкові й Луганську працювали паровозобудівні заводи, у Миколаєві і Києві – суднобудівні. На частку України припадало 60% загальноросійського виробництва сільськогосподарських машин.
Крім значних природних ресурсів, розвитку промисловості сприяли широке будівництво залізниць, дешева робоча сила, значний приплив іноземного капіталу. На початку XX ст. в руках іноземних капіталістів було зосереджено 80% доменних печей і стільки ж криворізьких рудників, велика кількість вугільних шахт, залізниць.
Західна частина України на той час була колоніальним придатком ряду сусідніх країн (з курсу історії України пригадайте, яких). Економіка там розвивалася слабо.
У другій половині 20-х років в Україні почалась індустріалізація народного господарства. Були зведені Дніпровська гідроелектростанція (на той час найбільша в Європі), Штерівська та Зуївська теплоелектростанції, почали давати продукцію потужні заводи чорної металургії в Маріуполі, Запоріжжі, Кривому Розі, стали до ладу заводи Харківський тракторний та Краматорський важкого машинобудування. Виникли підприємства електротехнічної, радіотехнічної, приладобудівної промисловості. В сільському господарстві була проведена (часто примусова) колективізація.
Значної шкоди народному господарству України завдала Друга світова війна. Було зруйновано понад 16 тис. промислових підприємств. Майже повністю виведений з ладу залізничний транспорт: сотні депо, вокзалів, усі залізничні мости. Не менших втрат зазнало й сільське господарство. Великі зусилля затратив наш народ на повоєнну відбудову народного господарства. Наприкінці 80-х років Україна стала однією з провідних промислових республік СРСР.
Проте командно-адміністративні методи керівництва народним господарством, жорстка централізація сковували ініціативу і творчість мас, гальмували розвиток економіки. Оскільки економіка України була підпорядкована господарському комплексу СРСР, вона працювала на забезпечення його потреб, часто на шкоду власним інтересам. Так, у структурі промисловості Переважали енерго- і матеріаломісткі, зокрема хімічні і металургійні виробництва. Значна кількість потужних підприємств працювала на воєнно-промисловий комплекс, серед них – великий Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську, здатний випускати ракети та інші складні космічні апарати.
Особливо багато проблем було у сільському господарстві. Продовжувався відплив сільського населення в промислові центри. Надто повільно йшло будівництво доріг, шкіл, лікарень, закладів культури, газопроводів для побутових потреб. На полях і фермах не вистачало техніки, сільськогосподарська наука не повною мірою забезпечувала потреби села.
Найважливіший показник розвитку економіки – продуктивність праці. Вона визначається кількістю виробленої за рік продукції в масштабах країни одним працюючим. Цей показник значною мірою залежить від того, який шлях розвитку економіки в державі – екстенсивний чи інтенсивний.
За екстенсивного господарства постійно зростає кількість нових підприємств, збільшується кількість робітників, що працюють на них, зростає видобуток і переробка природних ресурсів. Цей шлях розвитку мало використовує досягнення науково-технічного прогресу. Інтенсивний шлях має на увазі прискорення економічного розвитку без постійного нарощування додаткових ресурсів при повному й економному їх використанні, насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. Замість будівництва нових підприємств інтенсифікація передбачає докорінну реконструкцію вже існуючих.