Гетьманування Івана Мазепи

У російській літературі образ Мазепи також був популярний, але як романтичний лиходійник. Зачепив цю тему вперше К. Рилєєв (Москва, 1925). До видання поет долучив нарис А. Корниловича «Життєпис Мазепи» і твір А. Бестужева «Життєпис Войнаровського». У 1827 році Є. Аладьїн умістив у «Невском альманахе» історичну повість «Кочубей». До речі, О. Пушкін свою поему написав під впливом «Войнаровського» К. Рилєєва, нарису А. Корниловича, а любовну історію подав за Аладьїним. У 1833-34 роках вийшов роман Ф. Булгарина «Мазепа» в двох частинах, написаний під впливом О. Пушкіна, але його Мазепа не такий грубо-романтичний. У 1837 році О. Чуровський випустив роман «Запорозькі наїзди», де головним героєм є Войнаровський, діє тут і Мазепа. Тоді ж Ю. Баршев надрукував поему «Єврей», з головним героєм Мазепою. Сюжет твору романтичний і цілком фантастичний. У 1845 році М. Сементовський надрукував у «Маяке» роман «Мазепа, гетьман Малоросії», де Мазепу виведено в традиційному для російської літератури дусі. У 1848 році в журналі «Междудельє» надруковано анонімний твір «Юність Мазепи. Оповідання його племінника А. Войнаровського». Мазепа тут – королівський паж.
Став Іван Мазепа героєм і польської літератури. Про нього писали Б. Залеський та Ю. Словацький (драма «Мазепа» – описувалися любовні історії гетьмана). Ця традиція перейшла в західноєвропейські літератури. Там вона йде, очевидно, від Вольтера, який відвів Мазепі місце в своїй «Історії Карла XII». Крім Байрона і В. Гюго, про Мазепу писав німецький письменник Р. Ротшаль (драма «Мазепа»), писав про нього В. Гайденштам, музичні твори склали Ф. Ліст, П. Чайковський, а з українців – П. Сокальський. Іван Мазепа став образом малярства і різьбярства (О. Верне, Т. Шевченко, І. Рєпін, В. Масютин, О. Архипенко та інші).
У творенні літературного образу І. Мазепи фіксується так само кілька традицій: романтичне (як лиходійного й любовного героя), патріотична (як політичного героя України), костомарівська, як проміжна, і безоглядно ідеологічно-засуджуюча.
Завершує наше видання невелика добірка творів, листів та донесень цареві, а також універсалів, що їх видав І. Мазепа. Відомо, що гетьман писав вірші, але до нашого часу дійшов автентичний лише один його вірш – «Дума гетьмана Мазепи», що його доклав до свого доносу В. Кочубей. Гіпотетично можна приписати І. Мазепі й вірш на падіння Івана Самойловича «Ей поповичу-гетьмане», його ввів до свого літопису Самійло Величко, вказавши, що автором була людина, наближена до І. Самойловича, а з-між наближеного оточення гетьмана тільки І. Мазепа, здається, писав вірші. Окрім того, вірш написаний тим-таки стилем, що й «Дума», та й мова має спільні елементи, хоч де в чому різниться. Листи І. Мазепи до Мотрони Кочубеївни були вилучені в В. Кочубея, вони віють гарячим почуттям, у нашій давній літературі таких пам'яток небагато.
Універсали й урядові донесення російському урядові не обов'язково писав сам І. Мазепа, це міг робити хтось із його канцеляристів, але ми знаємо, що він не просто їх підписував, але й брав безпосередню участь у їхньому складанні та редагуванні, через що не помилимося, коли й ці пам'ятки приписуватимемо гетьманові. їх збереглося досить багато, частину з них увів до свого літопису Самійло Величко. Вони майже завжди підхлібні, інколи занадто до російського царя, але це тільки форма, загалом у них відчувається державний розум, який мислить самостійно, хоч і вдягає це мислення у вірнопідданчі форми. Не раз він висловлює цареві свою думку й свої поради, хоч в особливо складних і навіть дрібних питаннях просить царевого розсуду й указу, зокрема у стосунках із Палієм. Думка про те, що І. Мазепа ставився до С. Палія віроломно, не має підстав. Він ставився до правобережного збирача козацтва цілком прихильно, хоч і обережно; віроломно ставився до Палія царський уряд, і Мазепа виконував тут його волю. І в інших питаннях Мазепа обережний, розсудливий, таки справді хитрий і тонкий політик.
Створюючи цю книжку, ми бажали витворити якомога вірогідніший образ гетьмана Івана Мазепи, водночас хотіли подати й картину історіографічну: який розвиток мала об'єктивна традиція в освітленні постаті великого гетьмана. Осудні вірші про І. Мазепу ми тут не подавали, бо вони не були щирі, їх писали здебільшого люди, які бажали в такий спосіб здобути собі політичні дивіденди, через це вважаємо вірші з лайкою проти І. Мазепи за кон'юнктурні й неморальні. Нещирими могли бути й панегірики І. Мазепі, бо й їхні автори в цей спосіб могли прагнути ласки володаря через підхлібство, але аморальними їх не назвеш, бо часто вони писалися від щирого серця – це була подяка за меценатство гетьмана, а він, витрачаючи величезні кошти, таки сприяв розвитку української культури. Зрештою, зібрати всі поетичні твори різних традицій та літератур, присвячені гетьманові Мазепі, – справа майбутнього; така книжка теж була б цікава й повчальна, та й тих віршів так багато (віршів і поетичних драм), що їх назбиралося б на чималий том. А поки що хай іде у світ ця книжечка, як провісниця об'єктивного й серйозного ставлення до такої небуденної, складної і по-справжньому великої постаті, як Іван Мазепа.

Валерій Шевчук