Микола Костомаров. Іван Мазепа (частина 11)

17) Одного разу гетьман казав полковникам так: «Можливо, ви гадаєте, що я маю намір покласти гетьманство на Войнаровського: я цього не прагну; воля ваша обрати собі в гетьмани кого хочете, а Войнаровський і без того у своєму батьківському кутку може собі проживати; я ж гетьманським урядом і тепер вам готовий поступитись». Йому на це сказали: «Не дай Боже, щоб ми цього бажали». Тоді він повторив: «Якщо серед вас є хтось такий, хто б міг вітчизну свою рятувати, я тому поступлюся: якщо ви на мені хочете залишити цей тягар, то звольте мене слухати й зважати на моє кермаництво: я вже скуштував ханської дружби; був прихильний до мене колишній хан Казин-Ґірей, але його відставили, а теперішній спочатку було дружелюбно відповідав мені на мої листи, але потім посилав я в Крим свого посланця, але не одержував уже ніякої надії звідти; здається, треба нашу справу розпочинати з іншого боку і доведеться, постановивши свої наміри, братися за шаблі».
18) Мазепа тримає при собі слуг ляської породи і використовує їх для посланництва без царського указу, а таке не годилося б.
19) Цар заборонив виводити людей з лівого боку на правий, а гетьман указу не дотримується. З усіх міст і сіл люди переходять на правий бік, і мати гетьманова, покійна ігуменя, перевела багато людей у слободи, які вона заснувала на другому боці Дніпра; від того люди на лівому боці Дніпра змушені ще більше у порівнянні з минулим напружуватися, щоб прогодувати кінні й піхотні полки, і думають також вирушати на Задніпров'я.
20) На Коломацькій раді постановлено, щоб малоросіяни з великоросіянами вступали в породичання й свояцтво, а гетьман того не допускає і між малоросіянами та великоросіянами зростає віддаленість і незнайомство.
21) Усі міста малоросійські не укріплюються і самий Батурин 20 років стоїть без лагодження. Люди кажуть, що так робиться з тією метою, щоб міста були не в змозі захищатися.
22) Гетьман застерігає запорожців, що цар хоче їх знищити, а коли прийшла звістка, що запорожці, змовившись із татарами, збираються рушати на слобідські полки, Мазепа сказав тоді: «Хай би ці негідники робили те, що збираються робити, а то вони лише дратуються».
23) Одна близька до Мазепи особа висловилася про татар: «Ці люди незабаром будуть нам потрібні».
24) Львівський міщанин Русинович казав, що возив Мазепі листи від різних польських панів. Той же Русинович розповідав, що польський коронний гетьман Синявський доручив йому сказати Мазепі, що цар не втримається проти шведів, і козаки, якщо будуть з ним заодно, загинуть, а якщо будуть за поляків, то залишаться неушкоджені при своїх вольностях. «Я, – казав Русинович, – передав це гетьманові, а гетьман відповідав: тільки б Бог дав мені сили й здоров'я, котре послабшало; я прихильний до панів поляків, я б не був шляхтичем і сином коронної землі, якби не зичив добра Польській Короні. Бачу, цар принизив Польщу, але й Україну він дуже обтяжив; сам я не знаю, що робити із собою; в разі до чогось дійде, не в силі буду втримати козаків, якщо вони захочуть кудись схилитися». Той же Русинович казав, що приїздив до Києва для розміну грошей міщанин львівський Гордон, шведський партизан, і Мазепа наказав видати йому з військової скарбниці на розмін 20000 крб. Він же, Русинович, казав, що всі ляхи люблять гетьмана Мазепу, і коли в Любліні відбувалися вибори короля, то Синявський та інші пани подавали свої голоси, напевне, з надією, що Мазепа поможе грішми Речі Посполитій. Нарешті пан Яблонський, який перекинувся на шведський бік, часто промовляв: «Ми сподіваємося на Україну, тому що там є шляхта, наша братія».