Микола Костомаров. Іван Мазепа (частина 18)
Із полковників, які підтримали Мазепу, миргородський полковник Данило Павлович Апостол і компанійський полковник Ігнатій Галаган відкинулися від шведів у кінці листопада. Апостол перебував віддавна в неприязних стосунках з Мазепою; перед зрадою він, як видно, помирився з гетьманом, разом з ним перейшов до шведів, а тепер з'явився до царя Петра з усною пропозицією від Мазепи прислужитися цареві, користаючись своїм теперішнім становищем. Судячи з відповіді Головкіна, яка збереглася, Апостол від Мазепи привіз навіть пропозицію відносно доставки в російські руки «відомої, найголовнішої особи», очевидно маючи на увазі Карла XII. Невідомо, чи справді посилав Мазепа таку пропозицію; можливо, Апостол і сам вигадав це. Слідом за Апостолом і Галаган з'явився з такою ж словесною пропозицією. Його представили особисто Петрові в Лебедині, куди було перенесено головну квартиру. «Як, і ти з Мазепою зрадив мене й утік?» – запитав його Петро. «Я не втікав, – відповів Галаган, – але винен у тому, що дозволив Мазепі обдурити себе. Я за наказом йшов із своїм полком, думаючи, що веду його проти неприятеля, і вже побачивши неприятельське військо, дізнався, куди мене ведуть. Мене примусили присягнути на вірну службу шведському королю, але присяга була невільною, лише на словах: як тільки неприятель перестав наглядати за нами, так я і втік служити своєму володареві! Твоя воля; прости і дозволь умерти на твоїй службі». – «Прощаю, – сказав Петро, – гляди тільки, не зроби зі мною такого жарту, як з Карлом».
Малоруський народ рішуче не підтримав гетьманового заміру і зовсім не співчував йому. За Мазепою перейшли до неприятелів лише старшини, але й з них багато хто втік від нього, тільки-но дізналися, що надія на шведського короля слабка і що Карл, якби навіть і хотів, не зміг би надати Малоросії незалежність. Так само 1709 року втекли від Мазепи: генеральний суддя Чуйкевич, генеральний осавул Дмитро Максимович, лубенський полковник Зеленський, Кожуховський, Андріяш, Покотило, Гамалія, Невінчаний, Лизогуб, Григорович, Сулима. Хоча вони з'явилися вже після строку, що його призначив Петро для амністії, і ясно було, що відвернулися від шведського короля лише тоді, коли побачили, що справа його програється, однак Петро їх не засудив до страти, замінивши її засланням до Сибіру. Зате Петро згадав про Палія і звелів його привезти із Сибіру. Палій брав участь у Полтавській битві, хоча старість і тяжке заслання зробили його настільки немічним, що він без сторонньої допомоги не міг сідати на коня. Випала милість удові й дітям страченого Кочубея. 15 грудня 1708 року новий гетьман Іван Скоропадський наказав повернути вдові Кочубеєвій Любові, уродженій Жук, і дітям її всі села в полках Полтавському, Ніжинському й Стародубському й один хутір на правому боці Дніпра, які належали покійному генеральному судді (Удові й дітям Іскри не випало тоді ніякої милості: про нього начеб забули. Століттям пізніше нащадки Іскри ремствували на уряд, який щедро винагородив самого лише Кочубея і залишив без уваги іншу особу, яка однаково з Кочубеєм постраждала за вірність цареві.). Мазепі було не вельми добре у шведського короля: малоруси, замість того, щоб зустрічати шведів як визволителів од московської неволі, на кожному кроці чинили їм опір; не лише козаки, які складали військову верству, а й посполиті люди збиралися ватагами, нападали на шведські загони, ловили й передавали цареві посланців, які їздили краєм з підбурювальними закликами Карла XII й Мазепи. Шведи ставили це на карб Мазепі, починали запідозрювати, що й сам гетьман при нагоді втече від них і спробує одержати царське прощення. Мазепу утримували так начебто під непомітною для нього самого вартою, в той час як малоруси, яких він втягнув, один за одним ізслизали з шведського табору. Лише запорожці складали виняток; вони прибули до Карла числом. 3000 під орудою свого кошового Костя Гордієнка і одразу ж вразили шведів своїм буйством і дикістю: коли першого разу їх запросили до Мазепиного намету, на обід, то вони напилися до нестями і почали тягти зі столу посуд. Хтось зауважив їм, що не годиться так грабувати. Запорожці за це зауваження тієї ж хвилини зарізали необережного повчальника.
Дружина фастівського полковника С. Палія – Феодосія Палій. Малюнок