Піднесення робітничого руху у Франції. Стабілізація економіки Франції у міжвоєнний період

§12-13. Франція у міжвоєнний період

Піднесення робітничого руху

Широкого розмаху у Франції, як і в інших європейських країнах, набув страйковий рух. У 1919 р. у ньому взяло участь понад 1 млн. чол. Французькі робітники вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, визнання прав профспілок. Висувалися також вимоги націоналізації промисловості, банків, залізниць тощо. Уряд задовольнив ряд вимог робітників: була підвищена заробітна плата, розширені права профспілок, прийнято закон про 8-годинний робочий день.
Широкі кола громадськості Франції засуджували військове втручання країни у російські справи. Уряд змушений був відкликати свої військові сили і відмовитися від збройного втручання у громадянську війну в Росії.
Найбільшими виступами робітництва стали страйки залізничників у лютому і травні 1920 p., коли майже на всіх залізницях рух було паралізовано. Залізничники вимагали гарантій 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати.
У 1920 р. кількість членів Загальної конференції праці (ЗКП), однієї з найвпливовіших профспілок, зросла до 2,4 млн. чол. Восени 1921 р. у Франції відбувся тримісячний загальний страйк текстильників, котрих підтримали селяни, власники дрібних підприємств, частина військових. Однак страйк закінчився невдало. У ЗКП стався розкол, що дестабілізувало робітничий рух. У 1922 р. окремі профспілкові організації, виключені з рядів ЗКП, утворили Унітарну загальну конфедерацію праці, яка перебувала під значним впливом комуністів і невдовзі приєдналася до Профінтерну.
Активну участь у страйках брали члени Соціалістичної партії Франції, окремі діячі якої виступали за вступ до III Інтернаціоналу. Відомий партійний діяч Л. Блюм категорично виступив проти приєднання соціалістів, до комуністичного руху. Ж. Лонге, П. Фор і деякі соціалісти, що пішли за III Інтернаціоналом і стояли на промосковських позиціях, утворили 30 грудня 1920 р. Французьку комуністичну партію. Цьому сприяла поїздка редактора газети «Юманіте» М. Кашена до Москви. Прорадянську позицію окремих політиків підтримував відомий французький письменник, керівник групи «Кларте» А. Барбюс, котрий пізніше писав панегірики на честь Й. Сталіна.

Стабілізація економіки

У роки часткової стабілізації економіки (1924-1930 pp.) у Франції значного рівня розвитку досягли металургійна, машинобудівна, автомобільна, авіаційна та хімічна галузі промисловості. Виплавка сталі у 1928 р. збільшилась удвічі порівняно з 1913 р. Індекс промислового виробництва у 1930 р. зріс до 140% порівняно з 1913 р. Разом з тим легка промисловість (текстильна, паперова, шкіряна та ін.) переживала занепад. Залишалося складним фінансове становище, а сільське господарство так і не вийшло із кризового стану. Інтенсифікація праці й посилення визиску колоній були головними чинниками поліпшення економічного становища країни. Внаслідок часткового економічного піднесення відбулася стабілізація курсу франка. Водночас посилився процес концентрації і централізації виробництва та капіталу, зріс обсяг його експорту. Франція надала кредити Польщі, Італії, Чехословаччині, Німеччині та Бельгії. Збільшився золотий запас країни. З 38 млрд. у 1928 р. він зріс до 41,6 млрд. франків у 1929 р. Разом з тим наприкінці 20-х років з'явилися тривожні симптоми нової економічної кризи.