Економічне і політичне становище Франції після Першої світової війни

§12-13. Франція у міжвоєнний період

Економічне і політичне становище країни після Першої світової війни

Франція закінчила першу світову війну з величезними економічними і людськими втратами. її північні райони були розорені і зруйновані. Промисловість, транспорт, фінанси, сільське господарство були підірвані.
Разом з тим, повернення французам Ельзасу і Лотарингії зміцнило індустріальний потенціал країни. Франція отримала 66 доменних печей, 52 великих металургійних заводи, вугілля Саарського басейну, яким вона користувалася до 1935 р. Все це дозволило французькій економіці розвиватися порівняно швидкими темпами, посідаючи четверте місце у світовому промисловому виробництві.
У Франції з'явилися нові трести і концерни. Три великі концерни, в тому числі «Коміте де Форж», контролювати металургійну промисловість. В автомобільному виробництві найбільша частка припадала на долю компаній «Сітроен», «Пежо» і «Рено». 200 сімей зосередили у своїх руках акції французького банку, перетворившись на фактичних господарів країни. Водночас у Франції й надалі існувала значна кількість лихварів. Понад 50% населення становили сільські жителі. Значним було безробіття серед промислових робітників.
З листопада 1917 р. по січень 1920 р. при владі перебував уряд Ж. Клемансо. У цей період Франція брала участь у боротьбі проти більшовицької Росії. У листопаді 1918 р. французький військовий флот у складі 70 кораблів прибув до чорноморських берегів Росії. Стотисячна французька армія висадилася у Севастополі й Одесі і розпочала бойові дії на півдні України. Французькі війська діяли й на Далекому Сході. Представники Ж. Клемансо були при російських білогвардійських арміях Колчака і Денікіна.
На Паризькій мирній конференції (1919 р.) французькі дипломати домагалися встановлення гегемонії Франції в Європі.
У внутрішньополітичному житті Франції відбувалося перегрупування основних політичних партій. До «Національного блоку» увійшла Партія національно-республіканської дії, що спиралася на підтримку фінансово-промислової групи
Шнейдер-Крезо та нафтових компаній. Керівництво партії відстоювало інтереси великих монополістичних об'єднань. Республікансько-демократична партія, очолювана Р. Пуанкаре, в основному представляла інтереси середніх підприємців. Партія роялістів, що також увійшла до блоку, виступала від імені дворянства та вищих військових чиновників. Вона не відмовлялася від ідеї відновлення монархічної влади в державі.
На виборах до палати депутатів у листопаді 1919 р., а в січні 1920 р. – до сенату «Національний блок» здобув перемогу. В січні 1920 р. закінчилися повноваження президента Р. Пуанкаре. Передвиборна боротьба між Ж. Клемансо і А. Мільєраном завершилася перемогою останнього у вересні 1920 р.
Економічна криза 1921 р. серйозно погіршила становище Франції. Промислове виробництво скоротилося до 34% від довоєнного рівня. Населення висловлювало невдоволення урядом А. Бріана. Серед депутатів французького парламенту його політика в репараційному питанні й згода на скликання Генуезької конференції також не знаходили підтримки, що й призвело до його відставки. З січня 1924 р. до липня 1924 р. при владі перебував уряд Р. Пуанкаре.