Утворення Чехословаччини. Включення Закарпатської України до складу Чехословаччини

§21. Чехословаччина у міжвоєнний період

Утворення Чехословаччини

До першої світової війни Чехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорської імперії. Наприкінці війни лідери чеського та словацького національного руху, спираючись на підтримку держав Антанти, розробили програми і заходи, що передбачали утворення національної держави. В Парижі діяла Чеська національна Рада, утворена в 1916 р. політичними партіями на чолі з Томашем Масариком. Останній підтримував зв'язки з таємними організаціями у Празі, де в липні 1918 р. виник Національний чехословацький комітет. Під його проводом були сформовані національні збройні сили.
17 жовтня 1918 р. було проголошено маніфест імператора Карла про реорганізацію габсбургської монархії в союзну державу. Маніфест також передбачав створення національних рад. Цей крок Австро-Угорщини був зумовлений прагненням будь-якою ціною зберегти імперію, що доживала останні дні. Таким чином, урядовий популізм створив правове підґрунтя для перетворення празького Національного комітету в Національну раду, яка 28 жовтня 1918 р. проголосила незалежність Чехословаччини.
14 листопада 1918 р. були скликані Національні збори. Вони зосередили в своїх руках всю законодавчу владу й оголосили про відсторонення від влади династії Габсбургів. Президентом республіки було обрано Т. Масарика. Перший уряд^ створений на основі всенародної коаліції, складався тільки з чеських партій. Його головою став лідер Національно-демократичної партії Крамарж. Кабінет Крамаржа протримався лише 8 місяців. Після виборів 15 червня 1919 р. до місцевих органів самоуправління утворився коаліційний уряд, який очолив соціал-демократ В. Тусар. Його кабінет реорганізував добровольчі війська і легіони у регулярну армію, значно зміцнив поліцію.
На основі статей Версальського, Сен-Жерменського і Тріанонського договорів визначилися кордони новоутвореної республіки. До складу її увійшли: Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина, Закарпатська Україна. Таким чином, Чехословаччина постала як багатонаціональна держава. Згідно з переписом 1921 p., з 13,6 млн. чол. її населення чехів налічувалося 6,7 млн, словаків – 2 млн, німців – 3,1млн, угорців – 745 тис, українців – 462 тис, поляків – 100 тис. Національні меншини не отримали автономії, що відразу ж загострило національні суперечності. Центральний уряд аж до 1926 р. складався з представників чеських партій з незначною кількістю словаків. Нерівноправне становище національних меншин у Чехословаччині створило сприятливі умови для гітлерівської античеської пропаганди, ставши однією з найважливіших причин нестійкості цієї держави.
Чехословаччина була економічно розвинутою країною. Вона успадкувала 3/4 промислового потенціалу імперії Габсбургів. До неї відійшло 75% текстильної, 76% вугільної, 93% скляної промисловості і 100% порцелянового виробництва Австро-Угорщини.

Включення Закарпатської України до складу Чехословаччини

Восени 1918 р. національно-визвольні процеси охопили і Закарпатську Україну. Угорський уряд розробляв проекти автономії «Руської Країни» у складі Угорщини, для чого було створено «Раду угорських рутенів», яка наполегливо пропагувала ідею належності Закарпаття до Угорщини.
На початку січня 1919 р. Т. Масарик послав чехословацьких легіонерів до Ужгорода, щоб забезпечити включення цього краю до складу Чехословаччини. Між угорцями і чехословацькими загонами розпочалися бойові дії.
Українці Закарпаття виступали за побудову власної держави і об'єднання цього краю з усією Україною. 21 січня 1919 р. у м. Хуст відбувся Всенародний конгрес повноважних представників від 175 населених пунктів Закарпатської України, який задекларував прагнення об'єднання з Україною та національної незалежності. Національно-визвольні змагання українців очолили А. Волошин, Г. Жаткович, А. Бескід, брати М. і Ю. Бразайки. Дії утвореної Центральної Руської Народної Ради і рішення конгресу порушували плани чехословацьких політиків, тому у Празі вирішили прискорити процес включення Закарпаття до складу Чехословацької Республіки (ЧСР).
Юридично акт про входження цієї території, яку ще називали Підкарпатською Руссю, до чехословацької держави було підтверджено 8 вересня 1919 р. Сен-Жерменським договором. Центром Підкарпатської Русі був Ужгород. Закон ЧСР 1920 р. уніфікував адміністративний устрій українських земель з іншими регіонами Чехословаччини. Чехословацький уряд прислав на Закарпаття тимчасового адміністратора – чеха Я. Брейха.
22-24 березня 1919 р. на частині території Закарпаття (крім окремих сіл Ужгородщини, Тячівщини і Рахівщини, які в січні 1919 р. були зайняті чеськими та румунськими військами) було проголошено владу рад. Але радянська влада протрималася лише 40 днів.
18 листопада уряд ЧСР затвердив Тимчасову руську автономну Директорію Підкарпатської Русі у складі Г. Жатковича, И. Бращайка, В. Торонського та ін. Однак адміністратором, тобто головною владою, залишався Я. Брейх.