Болгарія у міжвоєнний період. Піднесення революційного руху в 1918-1919 роках

§24. Болгарія у міжвоєнний період

Піднесення революційного руху в 1918-1919 роках

У першій світовій війні Болгарія воювала на боці австро-німецького блоку і майже повністю контролювалась Німеччиною. Вивіз сировини і сільськогосподарської продукції до Німеччини посилив зубожіння болгарського народу, його небажання воювати за чужі інтереси. З року в рік зростав антивоєнний рух, що вилився у страйки та заворушення у військових частинах. Цю боротьбу очолювали ліві соціал-демократи («тісняки») та Болгарський землеробський народний союз (БЗНС). Парламентські фракції цих партій відкрито виступали проти військових кредитів, засуджували пронімецьку політику царя Фердінанда. Лідерів цих партій Г. Димитрова, В. Коларова, О. Стамболійського та Р. Даскалова було звинувачено у державній зраді й кинуто до в'язниці.
У вересні 1918 р. війська Антанти прорвали Македонський фронт. Значна кількість болгарських солдатів потрапила в полон, інші, покинувши фронт, рушили на Софію. Вони розгромили головну ставку армії у Кюстендилі й захопили місто Радомир – велику залізничну станцію за 45 км від столиці. Цар Фердінанд поспішив випустити із в'язниці О. Стамболійського та Р. Даскалова, попросивши їх умовити солдатів припинити повстання. Проте лідери БЗНС приєдналися до повстання.
27 вересня 1918 р. на солдатському мітингу в Радомирі Райко Даскалов оголосив про повалення монархії і проголосив Болгарію республікою. Олександра Стамболійського було обрано президентом, а Р. Даскалова – головнокомандувачем республіканської армії. Наступного дня 30-тисячна армія повсталих рушила на Софію. Страх перед повсталим народом змусив болгарський уряд капітулювати перед Антантою.
29 вересня 1918 р. в Салоніках Антанта підписала з Болгарією перемир'я, у відповідності з яким країна скуповувалась військами держав-переможниць. Тим часом повсталі дійшли до села Владай (15 км від Софії). Нерішучість керівників призвела до повного розгрому Владайського повстання, проти якого уряд кинув юнкерів та німецьку дивізію, озброєну артилерією й кулеметами. Після дводенних жорстоких боїв урядові війська 2 жовтня 1918 р. увійшли у Радомир.
Проте стихійне солдатське повстання все ж змусило уряд піти на поступки. З жовтня 1918 р. цар Фердінанд зрікся престолу на користь свого сина Бориса і виїхав за кордон. Уряд Миланова, лідера партії демократів, який був при владі в останній період війни, пішов у відставку.
У листопаді 1918 р. було утворено коаліційний уряд Тодорова – лідера Народної партії. До його складу увійшли представники правих соціал-демократів та Землеробського союзу. Уряд Тодорова оголосив загальну політичну амністію, запровадив 8-годинний робочий день, здійснив інші демократичні реформи.
За мирним договором, підписаним у Нейї-сюр-Сен у листопаді 1919 р., Болгарія втрачала Північну Добруджу, Македонію, Західну Фракію, позбавлялась виходу до Егейського моря. їй дозволялось мати лише найману армію чисельністю 20тис. чоловік. Болгарія зобов'язана була виплатити репарації на суму 2,25 млрд. франків золотом. За три роки після підписання договору Болгарія відправила Румунії, Югославії та Греції 118 локомотивів, 2049 вагонів, 2300 тонн різноманітного залізничного устаткування тощо.