Конституція Югославії 1921 року. Загострення національного питання

§25. Югославія у міжвоєнний період

Конституція 1921 року

У серпні 1919 р. було створено новий кабінет на чолі з сербським демократом Л. Давидовичем, який здійснив деякі заходи соціального характеру. Уряд Веснича, що прийшов до влади у 1920 p., провів муніципальні вибори, а потім вибори до Конституційних зборів.
У листопаді 1920 р. відбулися вибори до Установчих зборів, на яких більшість голосів здобули сербські партії – демократична й радикальна. Хорватська республіканська селянська партія С. Радича забезпечила собі лише 49 мандатів із 419. Хорватські селянські депутати оголосили бойкот белградському парламенту. Зібравшись 5 грудня 1920 р. в Загребі, вони проголосили себе національними зборами «Хорватської селянської республіки». Проте і хорватських парламентаріїв, і майже 50 тисяч селян, які зібралися у Загребі, уряд розігнав силою.
У січні 1921 р. до влади прийшов знаний сербський політик Нікола Пашич. Його уряд орієнтувався на подальшу централізацію управління державою і жорстоко придушував соціальний та національно-визвольний рух.
28 червня 1921 р. Установчі збори прийняли так звану Видовданську конституцію (була прийнята в день св. Вида – день розгрому сербів турками на Косовому полі у 1389 р.), яка закріплювала в державі конституційну парламентську спадкову монархію й унітарний устрій. Згідно з основним законом, всі громадяни формально отримували політичні права і свободи. Було введено загальне обов'язкове початкове навчання. Виборчі права отримали громадяни чоловічої статі, що досягли 21 року. Право бути обраним до парламенту надавалося лише після досягнення 30 років. Законодавча влада належала королю й парламенту. Оскільки конституція закріпила панівне становище великосербських кіл, це викликало загострення національних суперечностей. Анархісти у 1921 р. вчинили замах на принца-регента Александра, вбили міністра іноземних справ Дашкевича. З прийняттям Видовданської конституції завершилося формування держави.
Зовнішньополітичний курс країни характеризувався односторонньою орієнтацією на Францію. Разом з тим у 1919 р. було підписано військову угоду з Грецією. У 1920 р. Югославія підписала подібну угоду з Чехословаччиною, в основі якої лежали взаємні гарантії територіальної цілісності. У червні 1921 р. було підписано оборонний договір з Румунією. Таким чином Югославія опинилася у Малій Антанті. Гострий характер мали італо-югославські відносини. Італія претендувала на Далмацію й Албанію, що зумовлювало протести й протидію з боку Югославії. За Рапалльським договором з Італією Югославія погоджувалася визнати незалежність Фіуме. Завоювання Італією у 1924 р. цього вільного міста похитнуло зовнішньополітичні позиції Югославії.

Загострення національного питання

Політика насильної сербізації, яку провадила правляча верхівка, викликала спротив з боку національних меншин. Хорватська селянська партія (ХСП) продовжувала боротьбу за реорганізацію Югославії, за надання Хорватії автономних прав. Лідер партії С. Радич, котрий вимагав незалежності Хорватської республіки у складі Югославської держави, намагався заручитися підтримкою Великобританії та Франції. У 1924 р. він побував у Радянському Союзі, де висловився за вступ ХСП до Селянського Інтернаціоналу.
Ситуація в Югославії характеризувалась нестабільністю політичної влади. У липні 1924 р. пішов у відставку голова уряду Пашич. Новий урядовий кабінет очолив керівник демократичної партії Л. Давидович, який обіцяв встановити рівні права для всіх народів держави. Однак у листопаді 1924 р. до влади знову повернувся Пашич. Він заборонив діяльність робітничої і селянської партій, заарештував Радича. У липні 1925 p. C. Радич та інші представники ХСП увійшли до складу коаліційного уряду Пашича. Проте і цей уряд протримався при владі лише рік. У липні 1925 р. Пашич підписав з Італією Неттунські конвенції, у відповідності з якими Югославія здійснила низку економічних поступок Італії щодо залізничного і водного транспорту, митних тарифів і правового становища італійських громадян у Далмації. Це викликало незадоволення серед правлячої верхівки Югославії. Кабінет Пашича пішов у відставку. Його замінив уряд радикала М. Узуновича, котрий також перебував при владі впродовж одного року.
Черговий уряд очолив у квітні 1927 р. представник сербської радикальної партії В. Вукичевич. У цей період військові на чолі з королем Александром вели активну підготовку до військового перевороту. У 1928 р. країна переживала гостру політичну кризу. Селянсько-демократична партія чинила опір ратифікації Неттунських конвенцій. У Белграді розпочались демонстрації студентів. 28 червня сербський націоналіст вбив у Скупщині (парламент) двох хорватських депутатів і смертельно поранив С. Радича. Реакція широких верств населення була бурхливою, особливо у Хорватії, яку охопили масові демонстрації протесту.