Культура міжвоєнного періоду. Розвиток освіти між Першою і Другою світовими війнами
Розділ 9. Культура
§38. Освіта. Наука. Техніка
Бурхливий розвиток промисловості після першої світової війни створив умови для дальшого розвитку освіти. У передових європейських країнах, США та Японії спостерігався значний поступ у розвитку освіти, тут створювалися привілейовані, іноді закритого типу, навчальні заклади. Особливою популярністю користувалися школи, що діяли під егідою церкви. У технічних коледжах та інститутах молодь проходила ґрунтовну професійну підготовку. В школах учені-педагоги та психологи працювали над удосконаленням навчальних і виховних програм. Загальновизнаними центрами науки у 20-30-х роках й надалі залишилися Оксфордський і Кембриджський університети в Англії. Сорбоннський у Франції, Гарвардський, Бостонський та Прінстонський у США, Штутгартський, Боннський та Берлінський у Німеччині. У Радянському Союзі центрами науки залишалися Московський та Петербурзький університети, серед українських вищих навчальних закладів виділялися Київський, Харківський та Одеський університети. У країнах з тоталітарними режимами освіта була під пильним наглядом та контролем органів влади. В СРСР комуністична партія контролювала навчально-виховний процес і жорстоко розправлялася з інакодумцями в педагогіці та науці. У Німеччині, з приходом до влади Гітлера, молодим німцям посилено прищеплювалася ідея вищості німецької нації, винятковості нордійської раси і т. п. Подібну політику у галузі освіти проводила і Японія.
У країнах Азії, Африки та Латинської Америки переважна більшість населення залишалась неписьменною. Колонізатори і реакційні маріонеткові режими, які панували в багатьох країнах регіону, майже нічого не робили для розвитку освіти, ліквідації масової неписьменності й культурної відсталості. Таким чином, між розвинутими державами світу та колоніями і напівколоніями утворилася глибока прірва в розвитку науки та освіти.
Це поглиблювало соціальні проблеми, створювало глибокі протиріччя, які набували глобальних масштабів. Вирішення цих життєво важливих проблем вимагало часу. Практично і після завершення другої світової війни усі проблеми розвитку народної освіти в країнах так званого «третього світу» залишились, як і раніше, невирішеними.