Національно визвольний рух в Єгипті у міжвоєнний період. Комітет «Вафд Миери» («Єгипетська делегація») на чолі з Саадом Заглулом

§37. Національно-визвольна боротьба колоніально залежних країн Африки

Найбільшої сили національно-визвольний рух досяг у Єгипті. Боротьбою за незалежність керував комітет «Вафд Миери» («Єгипетська делегація») на чолі з Саадом Заглулом. У 1919 р. у багатьох єгипетських містах відбулися виступи на захист національної незалежності, розгорнувся партизанський рух проти колонізаторів. У лютому 1922 р. Англія оголосила про скасування протекторату і надання Єгиптові статусу незалежної суверенної держави, але ця незалежність була суто формальною. Збереження ж свого фактичного панування Англія намагалася замаскувати, сприяючи прийняттю конституції 1923 p., яка надавала широкі повноваження королю. Після виборів, проведених на основі цієї конституції, більшість депутатських місць у парламенті отримали вафдисти, котрі у січні 1924 р. сформували уряд на чолі з Саадом Заглулом.
Єгипетський уряд спробував поширити свої права на Судан, який вважався кондомініумом Англії та Єгипту.
Оскільки Єгипет сам фактично був колонією Англії, то кондомініум був фікцією. Тоді Вафд підтримав національний рух у Судані. У 1924 p., скориставшись тим, що єгипетський терорист вбив англійського генерал-губернатора Судану, англійські колонізатори вирішили усунути вафдистський уряд. Вони розпочали бої з єгипетськими військами. Вафдистський уряд не став чинити опору і пішов у відставку. Новий кабінет, сформований англійською адміністрацією, підтримував колоніальний диктат.
У 30-ті роки вафдисти продовжували очолювати національно-визвольну боротьбі єгипетського народу, організовуючи демонстрації і мітинги протесту. У жовтні 1930 р. уряд скасував конституцію 1923 р. Він видав закон, який забороняв депутатам втручатися в дії виконавчої влади. Водночас уряд заборонив профспілки, які перебували під впливом Вафду, створивши спеціальне бюро праці під контролем поліції.
У грудні 1935 р. англійці змушені були відновити конституцію 1923 р. Вони розпочали переговори про англо-єгипетський договір, який було підписано в середині 1936 р. У відповідності з ним верховному комісарові, який очолював колоніальну адміністрацію, надавався статус посла. Англійські війська залишались лише в зоні Суецького каналу, в Каїрі та в Олександрії.
Разом з тим у передвоєнні роки посилилася активність фашистських держав у Єгипті. Під час другої світової війни територія Північної Африки стала ареною воєнних дій між Німеччиною та Італією, з одного боку, та Англією – з другого. Порушивши нейтралітет Єгипту, італійські війська у 1940 р. вступили на його територію.
За таких обставин прогресивні сили єгипетського народу, що групувались навколо Вафду, погодилися на співробітництво з Англією за умови виведення англійських військ з Єгипту після закінчення війни.
На початку 1941 р. Італія зазнала поразки, внаслідок чого від її військ було звільнено Єгипет, значні території Лівії та Ефіопії.
Проте за допомогою гітлерівського Африканського корпусу під командуванням генерала Роммеля італійцям вдалося перейти в наступ. У травні 1942 р. німецько-італійські війська прорвали лінію англійської оборони, зайняли м. Тобрук і до початку липня дійшли до пункту Ель-Аламейн (80 км від Олександрії). У жовтні 1942 р. союзницькі війська розпочали контрнаступ під Ель-Аламейном, їхньому успіху сприяв той факт, що Німеччина змушена була перекинути частину своїх збройних сил на Східний фронт. До травня 1943 р. вся територія Північної Африки була звільнена від німецько-італійських військ. У лютому 1945 р. Єгипет формально оголосив війну Німеччині та Японії, що дало йому право у травні-червні 1945 р. брати участь у конференції по створенню Організації Об'єднаних Націй.

Документ

Із британського і французького мандата на Камерун, британський і французький мандати на Того, бельгійський і британський мандати на Німецьку Східну Африку, затверджені радою Ліги Націй 20 липня 1922 р.
Стаття 1. [Визначення територіального розмежування кожного даного мандата].
Стаття 2. Мандаторій буде відповідальний за мир, порядок і добре управління на території і всемірне підвищення матеріального і морального добробуту і соціального прогресу його жителів.
Стаття 3. Мандаторій не буде ні створювати на території яких-небудь воєнних чи морських баз, ні будувати яких-небудь укріплень, ні організовувати яких-небудь туземних воєнних сил, крім як для цілей внутрішньої поліції і захисту території.
...Стаття 9. Мандаторій буде мати повноваження по управлінню і законодавству в підлеглій мандату області. Ця область буде управлятися у відповідності із законами мандаторія в якості складової частини його території.

Хрестоматия по новейшей истории. Документы и материалы. Т. 1. М, 1960, с. 896-897.

Запитання і завдання

1. Як розгортався антиколоніальний рух у Північній Африці у 20-30-х роках?
2. Яку мету переслідувало повстання рифів?
3. Яку політику проводили фашистські держави у Північній Африці?
4. Охарактеризуйте становище Тропічної і Південної Африки у міжвоєнний період.
5. Яку політику проводила Англія у Південній Африці у 20-30-х роках?
6. Яку політику проводила Франція у Тропічній і Південній Африці у міжвоєнний період?
7. Коли відбувся перший Панафриканський конгрес?
8. Які форми суспільно-політичної і антиколоніальної боротьби розвивалися в Африці?
9. Назвіть найчисленнішу африканську політичну організацію міжвоєнного періоду.