Богдан Хмельницький (частина 23)
Богдан Хмельницький (частина 23)
Але руський народ і не думав коритися панам. Весною 1652 року вся Україна вже була у вогні. По Бугу і Дністру мешканці полишали свої житла, ховалися в ущелинах і лісах, гуртувалися у ватаги, нападали на поляків. На правому боці руський шляхтич Хмелецький збирав і підбурював незадоволених як проти поляків, так і проти свого гетьмана. На лівому – збирав ополчення колишній корсунський полковник Мозира, якого Хмельницький змінив. У Миргородському полку полковник Гладкий прислав до народної змови проти розміщених у краї польських жовнірів, і в день світлої неділі всі вони були перебиті. Таку ж різню вчинили над литовцями біля Мглина й Стародуба. Біля Лубен бунтівні хлопи скидали з гетьманства Хмельницького й обрали якогось Бугая своїм ватажком.
Хмельницький не був у безпеці й у власному Чигирині. Доведена до відчаю народна громада ладна була накинутись на гетьмана і вбити його. Гетьмана повсюду почали називати зрадником, який запродав ляхам Україну. За таких умов Хмельницький дозволив записувати в реєстр більше дозволеної кількості. Польський воєначальник Калиновський докоряв йому за це. Хмельницький пояснював, що зробив це розпорядження в інтересах самих поляків, тому що інакше народ втихомирити не можна.
На вимогу короля, однак, Хмельницький підписав смертний вирок Гладкому, Хмелецькому й Мозирі; їм відрубали голови. Крім цих жертв було здійснено ще декілька страт. Але незабаром обставини обернулися так, що Хмельницький знову почав діяти заодно з народом.
Молдавський господар Василь Лупула обіцяв у 1650 році дочку свою Домну Локсандру видати заміж за Тимофія Хмельницького, але, вибачаючись за молодий вік нареченої, попросив відстрочити на рік. Потім він не тільки не захотів виконати обіцянки, а ще й таємно шкодив Хмельницькому під час його другої війни з поляками. У 1652 році Хмельницький нагадав господарю про обіцянку, яку той давав, і послав свого сина з козаками до кордонів Молдавії, даючи цим зрозуміти, що коли господар не схоче дотримати свого слова добровільно, то буде змушений виконати його силою.
Як запевняють польські історики, Лупула сповістив про небезпеку, яка на нього насувається, начальника польського війська Калиновського, а Калиновський, який розташував своє військо над Бугом, надумав перекрити шлях сину Хмельницького до Молдавії.
Гетьман Хмельницький попередив Калиновського листом, просив не зачіпати Тимофія і вступитися з дороги, тому що Тимофій іде собі одружуватись і не має ніяких ворожих намірів проти поляків; інакше, не ручався, що козаки, яких він називав весільними боярами, не заведуть суперечки, яка призведе до порушення миру. Але Калиновський на зло Хмельницькому зумисне вчинив всупереч його попередженню і першим напав на Тимофія Хмельницького, який ішов не тільки із сильним козацьким загоном, а ще й у супроводі татарського Карача-мурзи з його ордою. Під час нападу руські хлопи, що працювали в польському таборі, підпалили з умислом сіно, поширилась пожежа... Козаки і татари притисли поляків і розбили вщент. Калиновський загинув у цій битві. Поляки втікали на всі боки, і навколишні хлопи наздоганяли їх, не слухали ніяких благань про помилування і без співчуття вбивали, приказуючи: «Ось вам за унію! ось вам за Берестечко! ось вам за ваше здирство!» і т. п. Усе військо, чисельністю до двадцяти тисяч, загинуло у цій знаменитій битві, названій по урочищу, де вона відбувалася, Батозькою. Удар, завданий Польщі, був не легше корсунського. Тимофій Хмельницький благополучно досяг кордонів Молдавії, на прохання господаря залишив своє вісько на кордоні, сам приїхав у Ясси і пошлюбився з молдавською принцесою.
Таким чином, нещодавно укладений мир, тяжкий для Хмельницького, порушили самі поляки. Жовніри, які стояли в інших містечках, були негайно вигнані.
Хмельницький сповістив короля про те, що сталося під Батогом, доводив, що винен в усьому Калиновський, а про своїх козаків висловився так: «Простіть їм, ваша величність, якщо вони, як люди веселі, далеко сягнули своєю зухвалістю». У Польщі це сприйняли як глузування.
Польща не мала війська і мимоволі повинна була відкладати військові дії до наступного року. Весною 1653 року польський воєначальник Чарнецький, увірвавшись на Брацлавщину берегом Бугу, винищував села й містечка:, поляки різали населення поголовно. За висловом їхнього ж співвітчизника, не милували ні гарної дівчини, ні вагітної жінки, ні немовляти. Хоробрий вінницький полковник Богун зупинив цей варварський розбій і змусив Чарнецького рятуватися втечею.