Богдан Хмельницький (частина 24)
Богдан Хмельницький (частина 24)
Після цього зібралося велике польське військо під Глинянами з наміром іти на Україну й остаточно розорити її; тим часом війна розпалювалася й в іншому краї, в Молдавії. Там між Лупулою, тестем Тимофія Хмельницького, і Стефаном Бурдуцем, який купив собі в Константинополі право на господарювання, відбувалася боротьба. Тимофій з козаками захищав тестя; угорці й поляки надавали допомогу його ворогові з небажання, щоб родич і союзник Хмельницького правив Молдавією.
Гетьман Хмельницький звернувся до царя Олексія Михайловича, благав прийняти його з козаками під свою руку. Цар цього разу хоча і не дав згоди, але відповів, що бере на себе посередництво примирити польського короля з Хмельницьким.
20 липня у Польщі з'явився царський посланець Рєпнін-Оболенський з товаришами, нагадав попередню вимогу про покарання осіб, які робили помилки в царському титулі, і оголосив, що цар пробачить винних у цьому якщо поляки, зі свого боку, помиряться з Хмельницьким на основі Зборівського договору і знищать унію.
Пани на це відповідали, що знищити унію неможливо, що ця вимога рівнозначна тому, якби поляки висунули вимогу у Московській державі знищити грецьку віру, що грецька віра ніколи не була гнана у Польщі, а з Хмельницьким вони не будуть миритися не тільки по Зборівському, а й по Білоцерківському договору, а приведуть козаків до такого становища, у якому вони перебували до початку міжусобиць.
Тоді московський посол сказав, що коли так, то цар більше не буде посилати до Польщі послів, а звелить написати про неправди польські і про порушення поляками мирного договору в усі навколишні держави, буде стояти за православну віру, за святі божі церкви і за свою честь.
Поляки, гадаючи, що Хмельницький піде з військом на допомогу синові, який перебував у скрутному становищі в Молдавії, рушили з військом на Поділля до Кам'янця. Король очолював військо. Поляки сподівалися перетяти шлях Хмельницькому, який збирався іти до Молдавії, на виручку синові; вирушаючи у похід, гетьман повідомив царя, що поляки ідуть поганьбити віру і святі церкви і додав: «Турецький цар надіслав до нас у табір у Борки свого посланця і запрошує до себе в підданство. Якщо, ваша царська світлість, не змилуєшся над православними християнами і не приймеш нас під свою високу руку, то іновірці підіб'ють нас і ми будемо виконувати їхню волю. А з польським королем у нас миру не буде нізащо».
Тесть Тимофіїв Лупула покинув Молдавію, а Тимофій з тещею зачинився в сочавському замку. З Тимофієм були козаки. Величезне військо, що складалося з валахів, молдаван – прибічників Стефана Бурдуця, угорців і поляків, оточило Сочаву. Козаки хоробро відбивалися, чекаючи підтримки від Хмельницького. Але одного разу дерев'яний уламок від розбитого ядром воза смертельно поранив Тимофія в голову і в ногу;і Тимофій помер. Козацький полковник Федоренко продовжував певний час відбиватись, але голод примусив його здати фортецю. 9 жовтня козаки вийшли з сочавської фортеці, виговоривши для себе вільний прохід на Україну з тілом Тимофія Хмельницького. Богдан Хмельницький зустрів на дорозі тіло сина, наказав везти його на поховання у Чигирин, а сам пішов на поляків.
До нього пристав тоді кримський хан. Поляки вважали себе переможцями над татарами під Берестечком, перестали сплачувати йому суму, яка була затверджена під Зборовом. Хану захотілося повернути собі цей дохід.
Вороги зустрілися на березі Дністра під Жванцем, за п'ятнадцять верст від Кам'янця, навпроти Хотина. Була вже пізня осінь. Становище поляків було скрутним. Військо їх, зібране із непристосованих до ратної справи воїнів, розбігалося. Але хан дбав тільки про власну вигоду і запропонував полякам мир за умов, коли йому одразу виплатять сто тисяч червінців, а потім будуть платити відповідно до умов Зборівського договору, до того ж нададуть татарам право на зворотному шляху брати у полон скільки завгодно полонених у польських областях.
Якою не дикою здавалась остання вимога, поляки погодились і на неї, випросивши для себе тільки умову, щоб упродовж сорока днів татари брали в полон тільки руських і не зачіпали поляків.
Ханський візир домовився з поляками про те, що хан надалі не допомагатиме козакам, але при цьому просив про людське око підтвердити умови Зборівського договору, щоб не дратувати козацький натовп; у майбутньому ж хан сам пообіцяв полякам допомагати приборкувати зухуватих козаків.