Богдан Хмельницький (частина 31)

Богдан Хмельницький (частина 31)

На початку липня прибули царські посли з доганою і застали Хмельницького настільки ослаблим, що він ледве міг вставати з ліжка. Посли згідно з царським наказом сказали йому, що він забув страх божий і присягу, подружившись зі шведами і Ракочі. Хмельницький відповів у такому дусі: «У нас давня дружба зі шведами, і я ніколи не порушу її. Шведи – люди правдиві: тримають своє слово; а царська величність помирилася з поляками, хотів нас віддати їм у руки; і тепер до нас чутки доходять, що він послав своє військо на допомогу полякам супроти нас, шведського короля і Ракочі. Ми ще не були у підданстві у царської величності, але вже йому служили і добра бажали. Я дев'ять років не допускав кримського хана розоряти окраїнні міста царські. І нині ми не відступимо від високої руки його, підемо як піддані на царських неприятелів бусурманів, хоч би мене за нинішньої, хвороби і смерть в дорозі наздогнала – і домовину повезу з собою! Його царській величності у всьому воля; тільки мені дивно те, що бояри йому нічого доброго не порадять; короною польською не оволоділи, миру не завершили, а з іншою державою, із Швецією, війну почали!» Вислухавши нові докори від царського посла, Хмельницький не відповідав нічого, посилаючись на хворобу; а на другий день, 13 липня, Хмельницький, скликавши до себе послів, сказав: «Хай його царська величність неодмінно помириться зі шведами; слід довести до кінця справу з ляхами. Наступимо на них з двох боків: з одного боку війська його царської величності, з другого – війська шведського короля. Будемо бити ляхів, щоб їх остаточно викорінити і не дати їм з'єднатися з сторонніми державами супроти нас. Хоча вони і вибрали нашого царя на польське королівство, та це тільки на словах, а на ділі такого ніколи не буде. Вони це затіяли лукавого умислу для свого заспокоєння. Є свідчення, що викривають їхнє лукавство. Я перехопив їхнього листа до турецького цезаря і відправив його царській величності із своїм посланцем».

Рисунок. Київська Софія

Однак, Хмельницький на вимогу царських послів видав наказ Ждановичу лишити Ракочі; це зашкодило останньому: встигнувши вже завоювати Краків і Варшаву, Ракочі зазнав поразки від поляків і відмовився від своїх засягань.
Ян-Казимир ще раз спробував зійтися з Хмельницьким і відправив до нього пана Беневського.
– Що заважає вам, гетьмане, – казав Хмельницькому польський поганець, – скинути московську протекцію? Московський цар ніколи не буде эльським королем. З'єднайтеся з нами, давніми співвітчизниками, як рівні рівними, вільні з вільними.
– Я однією ногою стою в могилі, – відповів Хмельницький, – і на схилі днів своїх не прогнівлю бога порушенням клятви, даної царю московському, якщо я поклявся йому у вірності, то збережу її до останньої хвилини, якщо мій син Юрій буде гетьманом, то ніхто не завадить йому військовими походами і вірністю заслужити прихильність його величності, але тільки без шкоди московському царю, тому що ми, як і ви, обрали його своїм володарем, повинні дотримуватися вірності йому завжди!
Невдовзі після цього Хмельницький помер. У листі писаря Виговського днем його смерті зазначено 27 липня. Літопис Самовидця свідчить, що помер він «об Успенії св. Богородиці».
23 серпня тіло Хмельницького було поховане згідно з його заповітом у Суботові, у церкві, яку він побудував. Церква ця з дуже товстими кам'яними гінами існує ще й досі; але мандрівник не знайде там могили Хмельницького: польський полководець Чарнецький в 1664 році, захопивши Суботів, наказав викинути на зганьблення кістки людини, що так вперто боролася роти шляхетського свавілля.
Незважаючи на значні промахи й помилки, Хмельницький належить до найбільших рушіїв руської історії. У багатовіковій боротьбі Русі з Польщею він зробив рішучий поворот у бік Русі і завдав аристократичному ладові Польщі такий удар, після якого цей лад не міг вже утримуватись у моральній силі. Хмельницький у другій половині XVII століття намітив те звільнення руського народу від панства, яке остаточно відбулося в наш час. Цього мало: його стараннями Західна і Південна Русь були вже фактично під єдиною владою із Східною Руссю. Не його вина, що короткозора, невігласька політика боярська не зрозуміла його, звела передчасно в могилу, змарнувала плоди його десятирічної діяльності і на багато поколінь відклала справу, на завершення якої було б затрачено значно менше зусиль, якби в Москві розуміли суть устремлінь Хмельницького і слухали його поради.