Історія розвитку дидактики: Дістервег і Дьюї

 Ф. А. В. Дістервег

У XIX столітті в Європі вагомий внесок у дидактику зробив німецький педагог-демократ, визначний діяч у галузі народної школи й педагогічної освіти Ф. А. В. Дістервег, який, як і Ушинський, відстоював прогресивні принципи дидактики. Основними принципами виховання вважав природовідповідність, культуровідповідність і самодіяльність, розробив дидактику розвиткового навчання. Головне завдання навчання вбачав у розвиткові мислення, уваги, пам'яті. Автор відомої праці «Дороговказ до освіти німецьких учителів», написав понад 20 підручників.

Джон Дьюї

Світова дидактика першої половини XX століття розвивалася на філософських засадах прагматизму. Американський психолог і педагог Джон Дьюї (1859-1952) заснував педоцентризм, який полягає в керуванні практичним досвідом, навчанні без програм, широкій дитячій і вчительській самостійності.

Школа, на його думку, має бути «пристосована до суспільного життя» та сприяти розвиткові «американського» способу «цього життя». Він, як і Давід, підкреслював єдність чуттєвого й інтелектуального в пізнанні, сформулював вимогу про залучення дітей до практичної діяльності як основи і гаранту ефективності учіння.

Прагматика Дьюї захоплювало не так пізнання дитиною істини, як розвиток утилітарного мислення. Практична корисність засвоюваного знання – ось його вимога, завдяки реалізації якої у школі дитина пристосується до життя в умовах бізнесу. Дитина пізнає нове не для самих знань, а задля самостійної діяльності.

Дж. Дьюї, як і Я. В. Давід, органічно поєднав навчальне пізнання й діяльність і пропонував вибудовувати її не на матеріалі теоретично засвоєного знання, як це робив Давід, а через вирішення життєво важливих завдань, актуальних для американців. Його учні поринали в буденні дитячі клопоти й відтак набували досвіду, а саме:

1. відчувати труднощі й проблеми;
2. виявляти та визначати їх;
3.  уявляти, як можна запобігти труднощам або проблемам;
4. передбачати у формі висновку наслідки розв'язування проблеми;
5. спостерігати за перебігом наслідків, а в разі потреби експериментувати з можливими альтернативними рішеннями;
6. формулювати позитивні чи негативні судження.

Відповідно до цього, нехай із деякими модифікаціями, і відбувалися шкільні заняття в Америці.

Під впливом такої моделі навчання в дидактичних дослідженнях акцент переміщувався з викладання на учіння, самостійну навчальну діяльність учнів. Приниження ролі вчителя призвело до того, що знання учнів не закріплювалися, не перетворювалися на уміння, не оцінювалися. Стадії дидактичної моделі Дьюї були досить складними для багатьох дітей. Зазвичай, багато хто з них «застрявав» на третьому ступені моделі навчання.