Гілея, гниття, головні біоценотичні принципи, гомеостаз, гомойотермні тварини, град, границя толерантності, ГДД, ГДЗК

Г

ГІЛЕЯ (від rp. hyle – ліс) – вічнозелені вологі тропічні ліси (поширені в Пд. Америці, Центр. Африці й Пн.-зх. Азії). Г. – один з осн. постачальників кисню на планеті.
ГНИТТЯ – розкладання азотовмісних орган, сполук (переважно білків) мікроорганізмами; відіграє важливу роль у круговороті речовин у природі.
ГОЛОВНІ БІОЦЕНОТИЧНІ ПРИНЦИПИ – принципи, які поширюються на всі місцеперебування Землі. Перший і другий принципи встановив А. Тіннеман: 1) чим різноманітніші умови проживання в межах біотопу, тим більше видів у даному біоценозі; 2) чим більше відхиляються від норми (оптимуму) умови проживання в межах біотопу, тим біднішим видами й специфічнішим стає біоценоз і тим більша чисельність окремих видів. Третій принцип сформулював Г. Франц: чим повільніше змінюються умови проживання в межах біотопу, тим довше він залишається незмінним, тим багатший видами біоценоз, тим він зрівноваженіший і стабільніший. Четвертий принцип запропонував Й. Іллієс: близькоспоріднені види, як правило, не трапляються водночас в одному місцеперебуванні, тобто не займають однакових екологічних ніш у межах біотопу, тому багаті видами роди зазвичай представлені в біоценозах тільки яким-небудь одним видом.
ГОМЕОСТАЗ (від гр. homoios – подібний, однаковий та stasis – нерухомість, стояння) – здатність біол. систем протистояти змінам і зберігати відносну динамічну сталість складу й властивостей. Явище спостерігається на різних рівнях біол. організації. Поняття Г. широко використовується в екології для характеристики стану екосистем та їхньої стійкості. Завдяки Г. підтримується сталість видового складу й чисельності особин у біоценозах.
ГОМЕОСТАЗ ПОПУЛЯЦІЇ – здатність популяції підтримувати відносну стабільність і цілісність генотипної структури в мінливих умовах довкілля. Популяції мають виражену тенденцію еволюціонувати т. чин., аби досягти стану саморегуляції, тобто відновити чисельність популяції, що відповідає стану рівноваги, на відміну від стабільності популяції, котра визначається як її прагнення зберегти пост, свій розмір.
ГОМОЙОТЕРМНІ ТВАРИНИ (від гр. homoios – подібний, однаковий та therme – тепло), теплокровні тварини – тварини з відносно сталою температурою тіла, що практично не залежить від температури довкілля. Гомойотермність забезпечується власними механізмами терморегуляції. До Г. т. належать птахи и ссавці. Пор. Пойкілотермні тварини.
ГРАД – опади атмосферні у вигляді щільних льодяних кульок або шматочків (градин) неправильної форми, які випадають у теплу пору року з потужних купчасто-дощових хмар, зазвичай разом зі зливою, під час грози. Небезпечний для рослин, і тварин.
ГРАНИЦЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ – те саме, що й Екологічна амплітуда.
ГРАНИЧНО ДОПУСТИМА ДОЗА (ГДД) – кількість шкідливої речовини, поглинання або вплив якої не має згубних наслідків для організму або екосистеми.
ГРАНИЧНО ДОПУСТИМА ЗАЛИШКОВА КІЛЬКІСТЬ (ГДЗК) – певна кількість шкідливих речовин у харчових продуктах і організмах, що здатні до кумуляції в ланках ланцюга живлення. Чітко нормуються відповідними інстанціями.