Корсак К.В., Плахотнік О.В.

Про мінеральні ресурси планети

5.6.6. Про мінеральні ресурси планети

На початку своєї еволюції з усіх мінералів люди масово використовували лише кремінь. З тих прадавніх часів все змінилося і чимало науковців займаються вивченням мінеральних ресурсів не лише своєї країни, а й регіону і навіть світу, а сотні мільйонів осіб їх добувають, переробляють і виготовляють багато виробів – від цегли до надважливих кристалічних електронних схем ("чипів").
Особливо складне завдання постає перед тими, хто намагається одночасно врахувати ресурси, ймовірність розширення видобутку, а головне – передбачити ціну на продукцію гірничорудних підприємств на світовому ринку. Останнє є питанням якщо не життя і смерті, то рівня життя жителів більшості країн. Часто їх благополуччя повністю визначається ціною на один-єдиний продукт (боксит, мідну руду тощо), який видобувається у цій країні.
Хоча й можна зверхньо називати такі країни "сировинними придатками розвинених капіталістичних країн", та не варто звинувачувати їх жителів у тому, що вони обмінюють на потрібні їм речі єдине своє багатство. Інколи їм щастить (ми згадували арабські країни Перської затоки) і вони зі злиднів і відсталості досить швидко досягають добробуту, розвивають промисловість і перестають залежати від продажу цього єдиного продукту.
Коротко оцінити забезпеченість світу мінеральними ресурсами досить важко. Чимало їх видів належать до "стратегічних" і дані про них неповні й суперечливі. Запаси нових родовищ можуть або приховуватися, або перебільшуватися (експерти вирішують, що саме позитивніше вплине на прибутки країн від продажу відкритих ресурсів). Не можна покладатися на публікації у відкритій пресі, бо їх автори мають свої причини проголошувати початок чергової кризи з тим чи іншим металом або мінералом. То хвиля публікацій переконує всіх у тому, що свинцю у родовищах залишилося ледь до найближчого Різдва, то виявляється, що зі свинцем не так і погано, а от срібла вже немає навіть у тих, хто його раніше видобував і продавав.
Якщо проаналізувати стан і перспективи сировинного забезпечення людства глибше, то виявиться, що гострої кризи вичерпання елементів, речовин і мінералів не існує. Геологи попрацювали так добре, а материки такі великі, що проголошені запаси мінеральних ресурсів забезпечують світову промисловість на 20, 30, 40, 50 і більше років. Перспективні ж запаси (за окремими винятками) ще більші.
Та проблема все-таки є! Вона полягає у тому, що переважну більшість металів та інших потрібних речовин доводиться і видобувати, і продукувати з руди з великими витратами енергії. Нині саме "енергетична ціна" кінцевого продукту визначає долю родовища: якщо витрати енергії на видобуток і виробництво малі і гарантується вигода після продажу на світовому ринку, то все оживає на місці відкриття геологів. Підводиться дорога, ростуть житлові, адміністративні і виробничі споруди, у тіло Землі заглиблюється шахта чи кар'єр.
Однак це завжди має негативні екологічні наслідки. Мінімізувати їх – складне завдання, і прикладів вдалого господарювання гірничорудних підприємств мало. Один з них придумали норвежці, сумістивши шахту для видобування руди і мінералів біля одного зі своїх міст зі спорудженням тунелю до недоступного раніше для жителів плато. В одній з великих утворених штучних печер вони збудували спортивний зал. Залишки переробленої руди було використано як будівельний матеріал. Довкілля не було спотворене, а городяни отримали тунель, дороги і споруди.
Не менш перспективним з погляду екологів є повне вилучення з руд всіх корисних елементів, що містяться в них. Та для цього необхідно не лише розробити принципово нові технології використання руд (втім, є чимало вдалих прикладів не тільки за кордоном, айв Україні), а й розширити енергетичні можливості людства.
Для ілюстрації цього складного співвідношення між ресурсами і можливим часом їх вичерпання наведемо табл. 14.
Отже, таблиця ще раз свідчить про те, що прогнози часу вичерпання тих чи інших ресурсів частенько роблять для залякування споживачів продукту і досягнення підвищення ціни на нього на світовому ринку. Наприклад, золото, ртуть, олово, срібло, цинк, свинець і навіть мідь мали б уже вичерпатися, як передбачалося прогнозами фахівців у 1970 р.

Таблиця 14. Невідновлювані природні ресурси деяких важливих для світового господарства елементів

Та цього не сталося! Ресурси більшості цих елементів навіть збільшилися. Навіть золота щороку видобувають з надр понад 2000 т!
Отже, ситуація з основними невідновлюваними мінеральними ресурсами поки що далека від критичної. Втім, найпередбачливіші споживачі думають про майбутнє і вживають необхідних запобіжних заходів. Одні просто накопичують елементи з табл. 14 (і не згадані в ній), бо "родієвий" запас нічим не гірший від всім відомого "золотого". Інші і накопичують, і змінюють технології у напрямку максимального скорочення речовин, які видаються їм дефіцитними У майбутньому (перший кандидат – срібло). Вже створено кілька фотографічних процесів, які зовсім не потребують срібла. Дуже швидко розвивається оптоволоконна техніка зв'язку, де місце досить дефіцитної і дорогої міді з успіхом зайняли волокна зі скла. Погодьтеся, що для переважної більшості країн світу немає якихось проблем з піском, який є вихідною сировиною для оптоволоконних кабелів.
Нарешті, дедалі більше країн метали та інші речовини вилучають зі "списаної" техніки (цивільної та військової") і використовують повторно. Дехто вже й пристосувався купувати таке"сміття" у сусідів. Ось і в нас вистачає "титанів винахідництва", які зрізають десятки кілометрів ліній електромереж для створення алюмінієвого брухту й продажу його за безцінь багатшим сусіднім країнам.
З огляду на сказане екологічно розумними і раціональними діями є економія й розвиток нових технологій, які б виключали споживання дефіцитних ресурсів.