Сміття й тверді відходи в Україні (частина 1)
8.7. Сміття й тверді відходи в Україні
Фахівці вважають, що в Україні з приблизно 2 млрд т щорічних твердих промислових відходів лише половина закладається під землю у шахтні виробки чи в борти кар'єрів, а половина "навантажує" поверхню, займаючи тисячі гектарів грунтів. В окремих областях Придніпров'я і Донбасу це навантаження досягає 10-18 тис. т на 1 км кв їхньої поверхні, а в середньому по всій Україні – 3 тис. т щороку. Нагадаємо, що частина цих (переважно природних) речовин все ж забруднює довкілля шкідливими елементами чи вторинними сполуками. Типовим прикладом таких звалищ-забруднювачів є шахтні терикони.
Загалом місця зберігання відходів є більш-менш шкідливими для довкілля, бо пилоутворення зі шлакосховищ, горіння териконів, проникнення мінералізованих (на жаль, не лікувальних) вод у водотоки і підземні горизонти погіршують здоров'я людей, завдають шкоди грунту і запасам питної води.
Неприпустимість дальшого нагромадження шкідливих речовин усвідомлено вже давно. Оскільки повністю припинити гірничорудні розробки ми не могли раніше і не зможемо у майбутньому, то найкраще діяти за гаслом: "Відходи – у доходи!" Вчені України мають чималий досвід з переробки промислових твердих відходів і використання їх як сировини у будівельній та в інших галузях промисловості. Перед розвалом Радянського Союзу саме в Україні перероблялася рекордна для регіонів СРСР частина промислового "сміття" – понад 20%. Окремі ж види (як бентонітові глини, які пристосували для виробництва керамзиту) – майже на 100%.
Дев'яності роки минулого століття характерні зменшенням як абсолютного обсягу самих відходів, так і їх переробки. Втім, тенденція до кращого господарського використання відходів зберігається.
Наприклад, у Донецькій області у скрутні части промислового спаду помітно збільшилося використання вугільних відходів (хоч більшу частину вугілля отримують все-таки з-під землі, а не зі старих звалищ). Можливо, життя примусить розширити корисну з усякого погляду практику розробки і ліквідації старих звалищ відходів.
Чимраз більше господарське значення має повторне використання багатьох речовин, які узагальнюються поняттям вторинної сировини. Воно не всюди точне, бо чимало європейських країн отримують більшу частину потрібного їм скла, паперу, деяких металів саме через повторну переробку твердих відходів усіх типів. Для них саме така сировина є первинною. Не дивно, що вони віддають перевагу терміну "повторне використання" (рециклування).
Україна порівняно з іншими екс-радянськими країнами має непоганий досвід повторного використання багатьох речовин і матеріалів: паперу, деревини, зношених шин, полімерів тощо. Уявлення про наші досягнення і хиби дає табл. 30, де показано, яку частку з усієї спожитої країною сировини становила у 1992 р. вторинна.
На жаль, надто мало переробляється дуже великих за масою і обсягами відходів будівництва, металургії, шахт і кар'єрів. І це тоді, коли більшість з них використанням електророзрядів у воді можна розділити на арматуру, грубий пісок, цементний пил. Фахівці зазначають активізацію зв'язків українських виробників з колегами за кордоном, які покликані поглибити повторне використання і переробку відходів.
Таблиця 30. Обсяги повторного використання різних видів сировини в Україні