Перспективи спільного порятунку людства (частина 2)

Чи можна говорити, що форум у Ріо був демонстрацією повного єднання землян перед загрозою втрати рівноваги біосфери? На жаль, це не так. Документи, фактично, є лише універсальними рекомендаціями, а не обов'язковими до виконання скоординованими угодами чи "всесвітніми законами".
Чимало прикладів і проявів неузгодженостей. Перетворена на порожні слова спроба сформулювати вимогу до розвинених країн зменшити забруднення атмосфери "парниковими" газами. Тут на боці США виступили ті країни, добробут яких базується виключно на торгівлі нафтою і газом. Деякі з них ще не стали багатими, але приєдналися до "багатих", лякаючись перспективи скорочення світового ринку нафти, газу і вугілля.
Під час конференції було оприлюднено заяву ("Гейдельберзька") 264 відомих науковців (серед них 52 – лауреати премії А. Нобеля), які застерігали від небезпеки екологізму, відкидання науки як важливого засобу розв'язання проблем і забезпечення стійкого й рівномірного розвитку. Частина формулювань цієї заяви викликала критику з боку інших науковців (не тільки екологів), які брали участь у конференції з довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Ці вчені створили контрзаяву. Погодьтеся, що такий розбрат між науковцями не віщує нічого доброго.
Цей розбрат тим небезпечніший, що важливу роль у порятунку мають відіграти сучасні науки, зокрема екологія. Вона все ще пере буває на початковій стадії розвитку і не вичерпала й половини своїх можливостей. Значним її досягненням останніх десятиріч є розвиток кількісно-інструментальних методів, відхід від класично-біологічних підходів до ширших і перспективніших. Прикладом може бути "кіотський протокол", який варто проаналізувати детальніше.
На форумі Ріо-92 було прийнято Міжнародну рамкову конвенцію ООН про небезпеку зміну клімату Землі внаслідок неконтрольованого викиду в атмосферу "парникових" газів. Щорічні конференції країн-учасниць цієї Конвенції дали змогу глибоко дослідити це питання і в грудні 1997 р. в японському місті Кіото було підписано особливий протокол, який встановлює квоти (кількісні зобов'язання щодо скорочення виробництва СО2 усіма промислово розвиненими країнами. Для цих країн встановили етапи виконання Протоколу зокрема темпи скорочення викидів "вуглецю". У тексті Протоколу термін "вуглець" (С) означає насправді вуглекислий газ, але під час його використання слід пам'ятати, що квота "12 тонн вуглецю" означає дозвіл на викид в атмосферу 44 тонн СО2. Світовий розподіл викидів вуглекислого газу наведено на рис. 43. По вертикалі відкладаються питомі викиди у тоннах вуглецю на одну особу на рік, а по горизонталі – населення груп країн (як Європейський Союз) чи окремих країн (США, Канада, Росія та ін.).

Рис. 43. Розподіл за найбільшими країнами і групами країн питомого (в розрахунку на душу населення) викиду вуглекислого газу у перерахунку на вуглець

Базовим роком для розрахунків було взято 1990 рік, а для країн-учасниць запроваджено правило торгівлі квотами – ті, хто перевиконував плани скорочення викидів, міг продати утворені надлишки іншим учасникам Протоколу (ціна – приблизно 10 доларів США за кожну тонну вуглецю). Україна – одна з тих країн, яка вже виконала всі зобов'язання (щоправда, внаслідок економічної кризи, а не шляхом реструктуризації виробництва, масового використання відновлюваних джерел енергії та ін.), а тому зацікавлена у широкому розпродажу квот.