Перспективи спільного порятунку людства (частина 3)

Ситуація з виконанням Кіотського протоколу яскраво засвідчує труднощі руху до узгоджених дій усіх країн світу у сфері вирішення глобальних екологічних проблем. Наприклад, під час засідання 2000 р. у Гаазі, на якому представник України став одним з віце-президентів, учасники так і не дійшли бодай подоби консенсусу через цілковито протилежні позиції цілих груп держав світу. Нічого дивного в цьому немає – середні викиди СО2 у групі розвинених держав у десять разів вищі, як у країнах третього світу. Тому останні пропонують США, Канаді й Австралії – рекордсменам світу за викидами – спершу продемонструвати усім, як слід виконувати Кіотський протокол, а лише потім вимагати якихось самообмежень від найбідніших, але найнаселеніших країн світу. У свою чергу, розвинені країни акцентують на тій обставині, що третій світ стрімко нарощує викиди (так, один лише Китай щороку видобуває і спалює понад 1 млрд тонн вугілля), а тому без його свідомої участі у програмі Кіотського протоколу годі сподіватися на успішне відвернення проблеми перегрівання атмосфери Землі. Події у сфері регулювання викидів СО2 розвиваються швидко і непередбачувано. Якщо Європейський Союз зобов'язав усіх своїх членів негайно ратифікувати Протокол і виконувати його, то США займають нечітку позицію, хоч саме ця країна створює аж 25% всіх світових вуглецевих забруднень. Лишається сподіватися на те, що внаслідок частих (нагадуємо – щорічних) зустрічей представників усіх держав світу буде вибрано найкращий варіант виконання Кіотського протоколу й переходу до раціонального керування змінами середньої температури приземного повітря, а відтак – кліматом поверхні Землі.
Зазначене удвічі цікаве ще й тому, що часу на формування узгодженості людей між собою не надто багато – втручання людства у природні процеси і справді перевищили всі допустимі межі й неминуче дадуть негативні наслідки.
Для пояснення сказаного використаємо рис. 44, на якому відображено два розподіли споживання первинної органічної продукції створеної у процесах фото- і хемосинтезу. Відносну інтенсивність споживання відкладено по вертикальній осі, розміри консументів деструкторів – по горизонтальній. Враховуючи їх значну – в сотні тисяч разів – відмінність у розмірах, доцільно використати логарифмічну шкалу відтворення.

Рис. 44. Діаграма розподілу споживання первинної продукції біосфери консументами і редуцентами різного розміру

У незбуреній біосфері розподіл споживання позначено тонкою лінією. Одні науковці вважають, що такою біосфера була тисяч сто років тому, інші ж переконані, що серйозні прикрощі для біосфери люди створили лише у XX ст., а у XIX ст. природна рівновага ще не була порушена. Так чи інакше, а "в нормі" збільшення розмірів консументів відбувається водночас зі зменшенням частки їжі, яка їм дістається. Майже все – аж 90% – асимілюють і розкладають найпростіші, частка справді великих організмів розміром понад дециметр дуже мала – близько 1%. Відтак, у прадавні часи популяції людей-збирачів і невправних мисливців діставалася частка цього процента – можливо, 0,05%, можливо й менше.
Знищення третини площі лісів і перетворення на луки й поля майже всього придатного для сільськогосподарського виробництва суходолу, багатократне збільшення вилову риби й інших організмів у морях і океанах набагато підвищило частину продукції біосфери, яку вилучає сучасне людство. Через неточність в обчисленнях повного обсягу первинної біопродукції планети неможливо позбутися похибок і у визначенні всіх деталей сучасного розподілу споживання біомаси серед споживачів різних розмірів. Наведена на рис. 44 штрихова лінія – усереднений висновок, який враховує багато варіантів і відповідає найбільш імовірним обчисленням.
Ядром усіх вихідних даних у прогнозуванні майбутнього є твердження про те, що людство порушило природну рівновагу дуже грубо – в десятки разів! Плани і заходи, хоч би як екологи-ортодокси закликали нас до "відновлення рівноваги" земної біосфери, мають грунтуватися на визнанні того факту, що грандіозні апетити людства збережуться і надалі, а повернути біосферу до характеристик початку нашої ери, на жаль, цілковито неможливо. Справді, абсолютна відмова від технологічних здобутків людства і повернення "в печери і курені" потребуватиме скорочення чисельності людства приблизно до 500 млн чол. у разі "скромного" (мінімального) забезпечення і до 50-100 млн чол. – якщо збережуться стандарти життя громадян високорозвинених країн.
Відтак, стратегія і тактика дій людства мають бути виваженими й орієнтуватися на поєднання збереження високої якості життя частини землян та підвищення її для решти (громадян країн третього світу) з гарантуванням більш-менш стійкого співіснування людства і біосфери. Про можливість саме такого сценарію йдеться в останній публікації Д. Медоуза – "За межами зростання" (1994 р.). У ній наголошується, що за останні роки не лише помітно сповільнився приріст населення у значній частині країн третього світу, а й поширюються досконаліші технології використання первинних і вторинних ресурсів, а отже, економляться енергія і матеріали. Це дає змогу істотно зменшити викиди відходів, поліпшити стан довкілля і якість життя населення. Такі технології дуже придалися б і нам, але для цього необхідно удосконалити систему освіти і створити сприятливі податкові й інші умови для залучення вільних капіталів і ресурсів інших країн. Про реальність такого сценарію свідчить досвід не лише Японії, Південної Кореї, Сінгапуру, а й європейських країн – Фінляндії, Ірландії та ін.