Радіоекологічна безпека і прийнятний ризик

Розділ 6. Нормування радіаційного навантаження
6.1. Радіоекологічна безпека і прийнятний ризик

Радіоекологічна безпека. Забезпечення захисту природного середовища від впливу радіації під час проведення запобіжних або реабілітаційних радіоекологічних заходів, а також операцій із захоронення радіоактивних відходів ґрунтується на спеціальних критеріях і нормативах, які повинні задовольняти рівною мірою радіаційну безпеку людини і довкілля.

Головними критеріями оцінки стану природного середовища на Україні є гранично допустимі концентрації (ГДК ) забруднювальних речовин, а критеріями оцінки інтенсивності антропогенного впливу – значення гранично допустимих скидів, викидів тощо. Відповідно до цих критеріїв основний документ, який забезпечує радіаційних захист «Норми радіаційної безпеки» (НРБУ-97) встановлює допустимий рівень впливу радіації на людину, що дорівнює 1 мЗв/рік (Норми…, 1997).

На відміну від нормування, розробленого для різних видів антропогенного впливу (хімічного, санітарно-гігієнічного), де існують часткові екологічні нормативи для окремих компонентів природного середовища, для радіаційного впливу до цього часу застосовувався принцип, згідно з яким вважають, що коли забезпечена радіаційна безпека людини, то захищене й довкілля (Криволуцкий, Успенская, Панфилов, 2001). Однак результати досліджень наслідків Чорнобильської катастрофи демонструють, що цей принцип не завжди відповідає дійсності (Пишенина, 1996).

Світовий досвід підтвердив відсутність науково обґрунтованого підходу до нормування радіаційного впливу на природне середовище. При цьому у багатьох країнах світу почали застосовувати або розробляють стандарти, спрямовані на захист окремих компонентів екосистем від іонізуючого випромінювання. Розглядається можливість введення нормативу у 10 мГр/день для забезпечення радіаційного захисту рослин та у 1 мГр/день – для тварин (Криволуцкий, Успенская, Панфилов, 2001).

Розробка підходів щодо визначення допустимих рівнів впливу радіації на природне середовище має ґрунтуватися на принципі запобігання небажаного ризику. Тому аналіз прийнятного ризику впливу іонізуючого випромінювання на екосистеми стає одним з головних положень радіоекологічної безпеки. Відомі різні підходи до оцінки ризику впливу радіації на довкілля. Більшість фахівців-радіоекологів дійшли висновку, що забезпечення радіоекологічної безпеки має відбуватися на популяційному рівні (Криворуцкий, Тихомиров, Федоров, 1987).

Прийнятний ризик. Розглянемо класифікацію потенційних екологічних ефектів впливу іонізуючого випромінювання на природне середовище (табл. 4).

Таблиця 4. Потенційні впливи радіації на природне середовище і потенційні ризики, пов'язані з рекомендованим видом господарювання (Криволуцкий, Успенская, Панфилов, 2001)

Як видно з табл. 4, відсутність ризику впливу радіації на довкілля досягається лише за двох умов: відсутності радіоактивного забруднення і дії малих доз радіації. Саме за таких умов йдеться про прийнятний ризик. Без відповіді ще й на сьогодні залишається запитання щодо визначення допустимого рівня безпечно малої дози опромінення.

Під час виявлення межі прийнятного ризику виникає певний нонсенс. Якщо оцінка потенційних впливів радіації на природне середовище є правильною, то виходить, що малі дози опромінення не є серйозною небезпекою для населення. Наприклад, ризик померти від куріння у 100 разів вищий, ніж від раку унаслідок опромінення малими дозами радіації (Радиация…, 1990). Однак у випадку з впливом радіації на людину все набагато складніше.

Так опромінення населення України в результаті радіоактивного забруднення природного середовища атомними електростанціями важко оцінити однозначно (Мисковець, 2002). По-перше, всі переваги, які дає електрична енергія для держави отримує все суспільство, а на людей, що живуть поряд з АЕС, припадає більшість ризику. По-друге, є принципова різниця між ризиком добровільним і ризиком примусовим. Так куріння належить до добровільного ризику і саме тому люди-курці такий ризик вважають прийнятним. По-третє, найзагрозливішим є те, що людство вважає аморальним залишати радіоактивні відходи, які будуть небезпечними у майбутньому, наступним поколінням. Крім цього спрацьовує й психологічний аспект погрози перед радіаційною небезпекою.

Психологічне ставлення людини до небезпеки визначається тим чинником, наскільки вона їй відома. З одного боку, існує небезпека, про яку людина нічого не знає, і вона не притягає до себе уваги. Цим пояснюється, зокрема, те, що у більшості країн світу не обговорюються питання, які стосуються опромінення населення радоном у межах закритих приміщень. З іншого боку, загальновідомі чинники не викликають страху у людини. Такі відомі джерела ризику як алкоголізм, наркоманія і куріння практично нікого не лякають. Водночас напівсекретність навколо сучасної атомної енергетики спричиняє певну тривогу у населення.

Відомо, що без повітря людина може прожити хвилини, без води – дні, а без їжі – тижні і навіть місяці. При цьому кожному зрозуміло, що коли в повітря потрапляють небезпечні радіоактивні речовини, то внаслідок великих об'ємів і динамічності атмосфери самоочищення відбувається досить швидко. Проте, якщо радіонукліди опиняться у колодязі з питною водою, то ця вода довго може бути небезпечною для здоров'я людини. Тому забруднення води у суспільстві викликає почуття серйозної тривоги. На інтуїтивному рівні людина з меншою тривогою реагує на радіоактивне забруднення продуктів харчування, ніж на забруднення води. Це необхідно враховувати при плануванні водоохоронних заходів.

Значну роль у подоланні таких «атомних» тривог повинно відіграти всебічне, достовірне і об'єктивне ознайомлення з сучасними підходами щодо нормування радіаційного навантаження на Україні та умовами його поетапного удосконалення.