Напрями радіоекологічного моніторингу. Радіогеохімічний і радіогідрогеологічний моніторинг

7.2. Напрями радіоекологічного моніторингу

Радіоекологічний моніторинг ґрунтується на інформації, здобутої за допомогою методів дозиметричного контролю, які використовують з метою вивчення радіаційної обстановки на об'єктах природно-техногенного середовища.

Радіогеохімічний моніторинг вважається головним методом здобуття системно організованої інформації щодо просторового розподілу хімічних і радіоактивних елементів, закономірностей їхньої міграції в межах екосистем. З метою його здійснення необхідне створення постійної мережі пунктів контролю, що дає змогу з достатньою повнотою охопити просторово-територіальну різноманітність радіогеохімічного забруднення й охарактеризувати її із припустимою долею імовірності.

Значна неоднорідність поширення радіоактивного забруднення, його площинна мінливість («плямистість»), застосування різних мереж і схем проведення контролю різними науково-дослідними організаціями, які виконували роботи в зоні інтенсивного забруднення радіонуклідами на Україні зумовили суттєві відмінності у кінцевих результатах, що були практично непорівнювальні. Як вихід з такого становища, враховуючи характер міграції радіоактивної речовини у 60-кілометровій зоні, довкола ЧАЕС створена радіально-концентрична мережа з 540 реперних пунктів спостережень. Така «ідеальна» мережа радіогеохімічного моніторингу в подальшому скоректована з урахуванням структури природних ландшафтів у межах зони відчуження.

Інститутом географії НАН України (Давидчук, Сорокіна, Калиненко та ін., 1999) розроблене методичне обґрунтування екстраполяції здобутих даних на поліські ландшафти суміжних із зоною відселення територій. Крім того, виконане ландшафтно-геохімічне районування дало змогу оцінити роль геохімічних ландшафтів у формуванні міграційного потоку радіонуклідів за рахунок площинного змиву й інфільтрації (рис. 21).

Рис. 21. Схильність поліських ландшафтів до площинного змиву ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr (у % запасу радіоактивності) (Чорнобильська..., 1996):

Ландшафти: 1 – з інтенсивним змивом та поверхневим стоком; 2 – зі змивом середньої активності; 3 – із слабким змивом; 4 – з дуже слабким змивом; 5 – відсутність змиву; 6 – зони транзиту; 7 – зони акумуляції; 8 – низької заплави; 9 – високої заплави; 10 – дуже високої заплави; 11 – заболоченої частини заплав

Радіогідрогеологічний моніторинг. До Чорнобильської катастрофи довкола АЕС не існувало спеціальної мережі радіогідрогеологічного моніторингу. Тому у 1986 р. для спостережень за станом радіоактивного забруднення підземних вод на ЧАЕС використовували малопридатні для цієї мети сільські колодязі і діючі водозабірні свердловини.

Упродовж 1987-1988 рр. у зв'язку з організацією пунктів поховання або тимчасової локалізації радіоактивних відходів у межах зони відчуження пробурено низку свердловин для радіоекологічного контролю, які приурочені до найнебезпечніших радіаційно-ядерних об'єктів «Укриття» (саркофаг над четвертим блоком ЧАЕС) та «Вектор» (сховище радіоактивних відходів).

Незважаючи на значну кількість таких моніторингових пунктів, їхня цінність для радіогідрогеологічного контролю не дуже висока. Свердловини здебільшого пробурені компактними групами і відзначаються приуроченістю до населених пунктів та небезпечних техногенних ядерних об'єктів, що не дає змоги охарактеризувати стан підземних вод для всієї радіоактивно забрудненої території.

Конструктивні особливості більшості моніторингових свердловин (металеві труби, фільтри великого розміру, усереднений водовідбір, відсутність тампонажу затрубного простору) призводять до значних похибок під час оцінки радіоактивного стану підземних вод. Це зумовило можливість використання для моніторингу підземних вод обмеженої кількості свердловин.

Мережу спостереження радіогідрогеологічного моніторингу через її технічну складність і високу вартість створювали протягом багатьох років з урахуванням досвіду, який накопичувався, та результатів радіоекологічних досліджень. Крім того, сучасна моніторингова мережа містить у собі раніш законсервовані пункти радіоекологічного контролю. Їхнє залучення у режимні спостереження зумовлюється подальшим розширенням програми радіоекологічного моніторингу.