Смерть гетьмана Івана Мазепи

XII

Люди не завжди мусять відповідати за наслідки своїх намірів, а лише за самі наміри, очевидно, якщо вони були чисті. Так, звичайні люди, але не державні діячі. Ці мусять відповідати не тільки за чистоту своїх намірів, але й за Щ наслідки для народу. Ані один державний діяч, а тим більше вождь нації, не має права кинути фразу, хоч свіжу, але вже клясичну, фразу останнього німецького цісаря: «Я не хотів цього!» Політика це передбачення, й політик мусить передбачати наслідки своєї діяльности. Це й є найвищий талант справжнього політика, й горе тому народові, якого вождь не вміє передбачувати.

Гетьман Іван Мазепа. Малюнок

Ми не знаємо й не можемо знати, що саме думав Мазепа у бендерські безсонні ночі, коли смерть уже стояла біля нього й коли, як віруючий христіянин, готувався на найвищий суд. Не знаємо також, очевидно, з чого сподівався гетьман перед священиком, якого з його наказу спеціяльний гонець привіз із Яс. Але ми можемо припустити, й документально припустити, одно: Мазепа страждав, що «Господь Бог не благословив його задуму», що його вчинок викликав страхіття терору на Україні, але не жалів, що підніс прапор повстання, бо знав, що й без цього все одно цісар скінчив би з Україною, все одно терор прийшов би, але тоді не було б місця для всього того позитивного, що дало в своїх наслідках повстання.
Під впливом російської пропаганди поширився погляд, що Мазепа свідомо прибільшував у темних барвах старшині наміри царя щодо України. Ні, не прибільшував! В архіві французького міністерства закордонних справ є знаменитий під цим оглядом документ, якого тут подам лише зміст. Вже по Полтаві якийсь полонений у Москві шведський достойник, певно, через якогось чужинця на царській службі, дістав з московського архіву проект царя, складений ще в 1703 р. За цим проектом треба було, або дочекавшись смерти Мазепи, або навіть позбувшись його тим чи иншим способом, знищити козаччину чи виселенням її на східні кордони Великороси, чи терором колонізувати гетьманщину москалями та німцями з чужини, щоби «раз назавжди знищити огнище ворохобників».
Ось що чекало Україну без Мазепиного задуму. І тому Мазепа може спокійно стати на суд історії й за наслідки свого задуму. З своєї могили він може сміло сказати: «Наслідки мого задуму, не зважаючи на Полтаву, були корисні для України». Так, бо без Мазепиного задуму цар усе одно знищив би українську автономію, й не з меншим, а може, з більшим терором. Але на Україні тоді не залишилося б традиції збройної національної революції, а світ не дізнався б про кінець української козаччини, як не дізнався про кінець Донщини або навіть Грузії. Піднісши прапор революції свідомо й сформулувавши її програму, Мазепа відсунув кінець української автономії на сімдесят років і кинув назавжди в українські маси незалежницьку традицію, скроплену кров'ю. А зв'язавши свій задум із могутньою тоді Швецією, водночас ворогом і Москви й Варшави, Мазепа кинув на цілий світ гасло, яке так геніяльно сформулював Вольтер:
«Україна завжди прагнула бути вільною».

Двісті років на безмежній території царської імперії, від Владивостока до Баку, проклинала казьонна православна церква, запобіглива служниця царату, Мазепу, як «зрадника, кривоприсяжника й Юду».
Зрадник? Так, але зрадник зі зрадниками царями, що з перших днів Переяслава зраджували Україну!
Кривоприсяжник? Так, але кривоприсяжник із кривоприсяжниками царями, що присягали завжди «заховати пункти Богдана Хмельницького», які навіть до останнього дня імперії фігурували в «Повному зібранні законів»! (46)
Юда? Так, але Юда з Юдами, що продавали за тридцять срібняків українські землі у Вільні, Андрусові, Москві, Бахчисараї, Царгороді й навіть у Відні та Льондоні!