Життя і смерть гетьмана Мазепи на чужині (частина 2)

Життя і смерть гетьмана Мазепи на чужині

Передсмертні судороги почалися ввечері 21 вересня 1709 р. Гетьман стратив пам'ять і маячив майже цілу добу. При ньому був священик, Орлик, Войнаровський і Солдан. Вістка про близьку смерть гетьмана почала поширюватися 21 вересня, біля полудня близько гетьманського дому стала збиратися юрба козаків, шведів, поляків і турків. О год. 4 по полудні прийшов Карло з офіційними представниками Англії і Голяндії, щоб востаннє попрощатися зі своїм другом і союзником, та гетьман не пізнавав уже нікого. Після відходу короля почалася небувала злива, і над Бендерами навис справжній хмаролім протягом цілого дня і ночі. Під гук розгнузданої стихії дня 21 вересня старого стилю 1709 року, о годині 10 вечора відійшов у вічність великий гетьман України Іван Мазепа.
«Умер він від отруї, котру подав йому піп грек, і поховано його в Бендерах», – писав Тимко Падура (3) у своїх творах.
Крім поданої версії, в Україні кружляє легенда, що гетьман Мазепа не помер і його не поховано в Бендерах, тільки для вигляду улаштовано похорон, а сам Мазепа потай дібрався в Київ, прийняв іночество, а опісля схизму в Києво-Печерській лаврі під прибраним прізвищем, і там у спокуті закінчив своє життя.
На похороні гетьмана України у Варниці був запорозький кошовий Кость Гордієнко-Головко. Решта старшини була тоді в Яссах, і щойно пізніше кошовий повідомив їх про смерть Мазепи. Старшина хотіла справити своєму рейментареві величний похорон. Орлик писав про це в своєму латинському меморіалі (4) до Карла в п'ятій точці про біль з причини скромного похорону гетьмана Мазепи, славного за весь світ своїми героїчними ділами, якого тлінні останки мусіла прийняти далека сторона. Тому Запорозьке військо звертається до святого королівського маєстату з проханням похоронити тлінні останки свойого гетьмана урочистіше в славнішім місці в Яссах, а саме в так званому монастирі Голія.
На сторінках «Киевской старины» (5) появилося звідомлення Гриця Герцика (6), учасника і самовидця похорону гетьмана. На допиті московської влади Герцик сказав: «Гетьман помер у Бендерах, то після його смерті Пилип Орлик наказав йому супроводити тіло покійного до Галаца, де тамошній митрополит відправив похорон».
Хроніка молдавського літописця М. Костина, сучасника Мазепи, є ніби потвердження зізнання Герцика. Костин каже, що перша відправа над тлінними останками покійного гетьмана відбулася в парохіяльній церкві в Варниці біля Бендер, а опісля тіло перевезено до Галаца і там поховано в монастирі святого Юрія.
«Похоронна відправа відбулася в малій сільській церкві, де зібралися місцеві люди, здебільша селяни. Земляки та шведи не пожалували заходів, щоб цей останній поклін володареві України мав святочний характер. Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну. За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор та бунчук. Вони ішли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обстяжкою везеної на возі, запряженім у шість коней, на яких їхали козаки з витягненими шаблюками. Карло XII із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Всі уповноважені при ньому чужинні амбасадори (7) вважали своїм обов'язком іти за ним, а за їхнім прикладом пішли представники султана, мунтянський та волоський господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський. Далі зо спущеною зброєю і похиленим прапором королівські трабанти (8) у барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, згідно стародавнього звичаю, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари і поляки, бо в літі того року – 1709 – з'їхалися до Бендер різні народи».

Російський цар Петро І. Малюнок