Листи Івана Мазепи до Мотрони Кочубеївни
Листи Івана Мазепи до Мотрони Кочубеївни
1
Моє серденько, мій квіте рожаний!
Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб'язно.
2
Зажурився я, почувши од дівки таке слово, що Ваша милість зазле на мене маєш, бо Вашу милість при собі не затримав, але відіслав додому; уваж сама, що б з того виросло.
Перша [причина]: щоб твої родичі по всім світі розголосили, що взяв у нас дочку уночі гвалтом і держить у себе замість підложниці.
Друга причина: що, тримавши Вашу милість у себе, я б не міг жадною мірою витримати, та й Ваша милість так само; мусіли б ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви (1) і прокляття, щоб нам з собою не жити. Де б я на той час подівся, і мені через те Вашу милість жаль, щоб на-потім на мене не плакала.
3
Моє сердечне кохання!
Прошу і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала.
І повторно і постократно прошу, признач хоч на одну хвилину, коли маємо з собою бачитися для спільного добра нашого, на яке сама ж перед цим зволила була, а поки те буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу.
4
Моє серденько!
Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями.
Посилаю тепер до Вашої милості Мелашку, щоб про все розмовилася, а Ваша милість не стережись її ні в чому, бо вірна є Вашій милості і мені у всьому.
Прошу і вельми, за ніжки Вашу милість, моє серденько, обійнявши, прошу не відкладай своєї обітниці.
5
Моє серце коханеє!
Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець цього може бути, а особливо при такій злості та заїлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду.
6
Моє серденько!
Не маючи відомості про поводження Вашої милості: чи вже перестали Вашу милість мучити і катувати, тепер отже, від'їжджаючи на тиждень на певні місця, посилаю Вашій милості від'їздне (2) через Карла, яке прошу удячно прийняти, а мене в невідмінній любові своїй ховати.
7
Моє серденько!
Тяжко болію від того, що сам не можу з Вашою милістю просторо поговорити, щоб на відраду вчинити Вашій милості в теперішнім смутку; чого Ваша милість од мене потребуєш, скажи все сій дівці; нарешті, коли вони, прокляті твої, тебе цураються, іди в монастир, а я знатиму, що на той час з Вашою милістю чинити, що потрібно, і повторно я пишу, ознайми мене, Ваша милість.