Загарбницькі плани держав перед Першою світовою війною

§1. Причини і характер Першої світової війни

Загарбницькі плани держав

Розробляючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного ведення її на двох фронтах – проти Росії і проти Франції.
У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегічне рішення було покладене в основу нового плану війни, за яким Німеччина в 1914 р. готувала свої збройні сили. Розрахунок робився на бліцкриг – блискавичну перемогу.
Німеччина розраховувала вести війну проти Росії спільно з Австро-Угорщиною. Німецький генеральний штаб також покладав надію на союз з Румунією, яка у 1883 р. підписала відповідну таємну конвенцію з Австро-Угорщиною.
Генералітет Німеччини, опрацьовуючи план війни на Північному морі, виходив з того, що сильніший англійський флот буде блокувати німецьке узбережжя. Це дало б змогу німецькому флоту, ведучи «малу війну», послабити сили ворога, а потім знищити його в генеральній битві. На відміну від плану ведення війни на суходолі, де з самого початку планувався рішучий наступ проти Франції, військово-морському флоту відводилась пасивна роль. Однією з причин обережності німецького морського командування була загроза з боку російського Балтійського флоту. Він, у разі ослаблення німецького флоту в боротьбі з англійськими військово-морськими силами, міг перейти до активних наступальних дій (як згодом виявиться, це побоювання було передчасним).
Австро-Угорщина своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіантом плану на Австро-Угорщину покладалось основне завдання боротьби проти Росії. Сухопутні сили Австро-Угорщини у складі 1100 батальйонів (до 1,5 млн. чол.) розподілялися на три великі групи, що створювало потенційну загрозу розгрому кожної такої групи окремо.
Стратегічний задум Відня у війні проти Росії полягав у тому, щоб частиною сил наступати на північ, а потім повернути на схід і розгромити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це дало б змогу відкинути основні сили росіян до Чорного моря або, принаймні, до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців із Східної Пруссії.
Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще з кінця XIX ст. Мобілізаційний розклад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювались географічним чинником. Очевидно, в цей час Росія сподівалася, що головний удар Німеччина спрямує проти Франції. З огляду на це Російська імперія планувала вести військові операції, спрямовані, головним чином, проти Австро-Угорщини.
Проте в 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким усі російські військові сили у разі війни об'єднувалися у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Південний – проти Австро-Угорщини.
На Чорноморський флот покладалася блокада Босфору, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.
Французький план війни, який з 1872 р. неодноразово змінювався, мав пасивно-вичікувальний характер. Зокрема, він передбачав взаємодію з англійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Англією і Францією було підписано морську угоду, за якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі покладався на французький флот.
Участь Англії у ймовірній війні проти Німеччини цілком визначилася вже в 1904 p., коли між Англією і Францією було підписано договір. Тривалий час Англія не мала чіткого плану дій сухопутної армії, оскільки її порівняно слабкі сухопутні сили не могли мати вирішального значення у війні на материку. Основним завданням англійських морських сил на Середземному морі був захист своїх комунікацій, а також допомога союзникам у боротьбі з флотами Троїстого союзу.