Міжнародні відносини (1918-1930 роки). Версальська система

Розділ 3. Міжнародні відносини (1918-1930 роки)
§6. Версальська система. Паризька мирна конференція

11 листопада 1918 р. в Комп'єнському лісі у вагоні французького маршала Фоша німецька делегація на чолі зі статс-секретарем закордонних справ Ерцбергером підписала перемир'я, запропоноване союзним командуванням. У 34 статтях цього документа визначалися умови й термін перемир'я. Перш за все Антанта вимагала звільнення окупованих німцями територій, передачу німецькою армією військового спорядження, вагонів, паровозів, вантажних автомобілів, повернення військовополонених, створення нейтральної зони на правому березі Рейну. Німеччина повинна була видати союзникам усі підводні човни, роззброїти усі надводні кораблі й у визначений термін виконати інші вимоги.
Після закінчення першої світової війни США взяли курс на посилення свого впливу на світову політику й економіку. Для реалізації цих намірів вони намагалися використати Паризьку конференцію 1919 р. Президент США В. Вільсон особисто приймав участь у її роботі. Після прибуття до Європи він відвідав Англію, Італію і Францію. Американський президент відстоював гасла миру без анексій, роззброєння, свободу морів, свободу торгівлі та ін. Фактично реалізація таких принципів забезпечила б посилення впливу США на європейські держави-переможниці. При цьому він апелював до світової громадськості і домагався проведення відповідних рішень через Лігу Націй. Однак Англія і Франція виступили єдиним фронтом проти спроб США встановити такий міжнародний порядок.
За таких обставин розпочалася підготовка мирної конференції. До Парижа почали з'їжджатися представники союзних держав для попередніх переговорів щодо майбутнього мирного договору. Президент США В. Вільсон прислав свого найближчого помічника і друга полковника Хауза.
До столиці Франції прибули прем'єр-міністри і міністри закордонних справ 27 країн, які воювали на боці Антанти. Учасниками Паризької мирної конференції були також Польща, Чехословаччина і Сербо-Хорвато-Словенське королівство. Уряди переможених країн не були допущені до участі в роботі мирної конференції. Їхніх представників запрошено лише на заключний етап конференції для отримання готових текстів мирних договорів. Не був запрошений також і радянський уряд Росії.
18 січня 1919 р., у той самий день, коли в 1871 р. була проголошена Німецька імперія, відбулося офіційне відкриття Паризької мирної конференції. Впродовж перших чотирьох місяців переговори велися тільки між союзниками. Працювали такі органи конференції, як «Рада десяти» з представників США, Англії, Франції, Італії, Японії, і «Велика четвірка» («Рада чотирьох») у складі американського президента В. Вільсона, французького прем'єр-міністра Ж. Клемансо, британського прем'єр-міністра Д. Ллойд-Джорджа, італійського прем'єр-міністра В. Орландо. Саме на засіданнях цих органів, куди не допускались ані журналісти, ані стенографістки, вирішувались умови миру. Малі країни фактично були відсторонені від участі в обговоренні питань, які їх цікавили.
Паризька мирна конференція засвідчила нове співвідношення сил на міжнародній арені. Насамперед зміцнилося міжнародне становище Сполучених Штатів Америки, які внаслідок економічного піднесення мали змогу надавати значні позики європейським державам, що сприяло претензіям США на світову гегемонію.
А оскільки засновники Антанти – Англія і Франція – не збиралися втрачати здобутків переможної війни, то між колишніми союзниками дуже швидко виникли значні протирі