Веймарська республіка

§16-17. Німеччина у міжвоєнний період

Веймарська республіка

31 липня 1919 р. Установчі збори схвалили конституцію Німецької республіки, яка одержала назву Веймарської (від назви міста, де її було прийнято). В Німеччині було юридично ліквідовано монархію і встановлено республіку. Вся країна поділялася на землі, які мали власне законодавство і парламенти (ландтаги). Центральний уряд мав набагато більші повноваження у порівнянні з тими, що надавала конституція 1879 р. Особливі повноваження мав президент, який міг видавати надзвичайні закони, застосовувати збройні сили у випадку внутрішньої політичної кризи. Важливим пунктом Веймарської конституції було положення про недоторканність приватної власності.
Німецький післявоєнний уряд отримав тяжку спадщину. Втрата вугільних шахт та металургійних заводів Лотарингії, згортання військової промисловості, демобілізація армії викликали масове безробіття. Країна потребувала промислової сировини, продовольства, палива. Величезний внутрішній борг, бюджетний дефіцит спричинили інфляцію.
Складне економічне становище посилювало напругу в суспільстві. Проти правих соціал-демократів та республіканців, які сформували післявоєнний уряд Німеччини, виступили ряд так званих «добровольчих формувань» й таємних воєнізованих товариств: бригада Ерхардта, Балтійська оборона, загони Хейдебрека, Россбаха, товариства «Консул», «Вікінг» тощо. Вони формувалися з офіцерів і унтер-офіцерів.
Заходи Г. Бауера 1920 р. після скорочення рейхсверу були основною силою заколоту монархічно настроєних сил опозиції. Повстання «Чорного рейхсвера» очолив генерал Лютвіц. У березні 1920 р. його загони зайняли Берлін. Президент Еберт втік зі столиці. Путчисти сформували свій уряд на чолі з Каппом. Проте їм не вдалося втриматися при владі. Невдовзі путч розгромили загони Червоної гвардії, утворені повсталими робітниками Берліна.
Путч Каппа-Лютвіца став причиною загальнонімецького страйку, який у Рурі переріс у збройне повстання. Новим головою уряду Г. Мюллером страйк було припинено, загони Червоної гвардії виведено у нейтральну зону.
Окупація на початку 1923 р. Руру франко-бельгійською армією, французький контроль над цим багатим регіоном негативно позначилися на економіці Німеччини. Різко знизився видобуток вугілля і виплавка чавуну, що спричинило закриття фабрик, масове безробіття. Ріст інфляції призвів до робітничих страйків по всій країні. Цим вирішили скористатися як ліві, так і праві політичні сили -вони звинуватили уряд у некомпетентності. Комуністи приступили до організації «червоних сотень», створення контрольних комісій. У. серпні 1923 р. розпочався загальнонімецький страйк, і уряд змушений був піти у відставку. Йому на зміну прийшов уряд Штреземана, який репрезентував демократичні партії. У середині 1923 р. найбільш запеклі зіткнення відбулися в Саксонії, де комуністам на чолі з Е. Тельманом вдалося сформувати робітничі загони і почати бойові дії проти урядових військ. Тільки після того, як уряд кинув проти них додаткові сили рейхсверу, виступи були придушені. Комуністичну партію заборонили.
В цей час велику популярність здобула Німецька націонал-соціалістична робітнича партія Адольфа Гітлера. 8-9 листопада 1923 р. у Мюнхені нацисти організували путч і захопили уряд Баварії, закликавши до походу на Берлін. Але частини рейхсверу розігнали їхні загони. Гітлера заарештували і засудили до п'яти років ув'язнення. Проте через рік він вийшов на волю.