Наслідки Першої світової війни для Італії. Робітничий та селянський рух

§18. Італія у міжвоєнний період

Наслідки Першої світової війни для Італії

Перша світова війна принесла італійському народові великі втрати: 700 тис. убитих, 1,5 млн. поранених – такою була плата за участь країни у війні. З іншого боку, статус держави-переможниці позитивно вплинув на її політичне й економічне становище. Іноземні кредити та сировина, які надходили до Італії від держав-союзниць, дали їй змогу розгорнути промислове виробництво, стимулювати процес його концентрації і спеціалізації. В країні виникли могутні промислові об'єднання: «Фіат», «Бреда», концерн «Ансальдо» та ін. Іноземна допомога й розширення промислового виробництва перетворили Італію на розвинуту державу Європи.
Натомість сільське господарство південних регіонів Італії (Сицилії та Сардинії) залишалося відсталим. Тут великі землевласники здавали свої землі в оренду під високий відсоток. Це розорювало селян, і вони, як правило, змушені були працювати все життя на кабальних умовах. Після війни на 2,5 млн. селян припадало лише 6 млн. га землі, тому вони вимагали проведення аграрної реформи в країні.

Робітничий та селянський рух

Безробіття та безземелля, соціальна незахищеність, антивоєнні настрої вплинули на активізацію робітничого і селянського руху в післявоєнній Італії. Так, наприкінці серпня 1917 р. в Туріні тривали запеклі сутички робітників із військами та поліцією. Економічна криза, що охопила країну в 1920 p., ще більше радикалізувала політичні настрої італійців. Генуя, Мілан, Турін були охоплені масовими страйками. Найпопулярнішою в Італії стала соціалістична партія. Провідні позиції в ній мала течія, яка називала себе максималістською. Марксистське крило, що орієнтувалося на російських більшовиків, очолювали А. Грамші і П. Тольятті. У січні 1921 р. була створена комуністична партія, яку очолив А. Бордіга. Великим авторитетом в Італії користувалися також Загальна конфедерація праці, що нараховувала майже 3 млн. чол.
На півдні Італії в післявоєнний період розгорнувся активний селянський рух. Селяни захоплювали поміщицькі землі, вимагали зниження орендної плати. Осередками революційних виступів селян і батраків були селянські ліги. Чимало представників середнього класу також були незадоволені існуючим становищем.
У 1918-1922 pp. соціально-економічна ситуація стала критичною. Італійські уряди, почергово очолювані Нітті, Джолітті, Бономі та Факта, не змогли стабілізувати становище в країні.
У 1919 р. італійські соціалісти виграли вибори і на засіданні парламенту відмовилися вітати короля, вигукуючи: «Хай живе соціалізм!». Середній клас свою підтримку віддавав тільки тій партії, яка б могла навести лад і не допустити соціалістичної революції в Італії. Такою партією, за всіма ознаками, могла стати фашистська партія Беніто Муссоліні, котрий обіцяв швидко навести порядок.