Встановлення фашистської диктатури Муссоліні в Італії

§18. Італія у міжвоєнний період

Встановлення фашистської диктатури

Зростання впливу лівих партій, селянський рух на півдні Італії, створення комуністичної партії викликали занепокоєння підприємців і дрібних власників. Вони почали щедро фінансувати й активно підтримувати фашистську партію Б. Муссоліні.
Загони її бойовиків нападали на робітничі організації, провокували сутички під час страйків і демонстрацій. На фабриках і заводах створювалися профашистські профспілки, а прихильники фашистів захоплювали муніципалітети. Фашистські активісти знайшли підтримку в армії та поліції. Будучи гнучким «політиком і спритним демагогом, Б. Муссоліні розумів, що склалася сприятлива ситуація для захоплення влади.
Б. Муссоліні (1883-1945) у молодості був соціалістом, але в роки світової війни сповідував крайні націоналістичні позиції. У 1919 р. Муссоліні створив фашистську партію з колишніх ветеранів першої світової війни. (Термін «фашизм» походить від латинського слова «фасцес», що означає в'язанку різок навколо сокири давньоримських лікторів). У Римській імперії це був символ авторитету і єдності. З давньоримської історії Муссоліні запозичив і гасло «Все – для держави, нічого поза державою і нічого проти держави», покликане об'єднати італійську націю. Фашистський дуче (вождь) правив Італією з 1922 по 1943 р. 28 квітня 1945 р. Б. Муссоліні був схоплений і за вироком військового трибуналу Фронту національного визволення страчений італійськими партизанами.
На парламентських виборах, що відбулися у травні 1921 p., соціалісти і комуністи разом вибороли 148 мандатів, католики – 108, а партія Муссоліні – 35. Ліві партії організовували дружини самооборони, чинили опір фашистам, але протистояти Муссоліні не змогли.
Фашисти відкидали демократію, вважаючи, що багатопартійна система веде до руйнації держави. У своїй програмі вони захищали приватну власність і приватне підприємництво. В зовнішній політиці виправдовували загарбницькі війни і підкорення слабших націй. У своїх промовах вождь італійських фашистів прославляв велич Римської імперії та необхідність її відродження. Ця ідея особливо імпонувала італійській молоді, викликала ентузіазм багатьох італійців.
Восени 1922 р. фашисти захопили муніципалітети в Мілані та Болоньї. Згодом до їхніх рук перейшли органи міського самоврядування інших міст Італії. 27-28 жовтня того ж року вони організували «похід на Рим». Десятки тисяч прихильників дуче рушили в столицю, громлячи по дорозі профспілкові центри і відділення лівих партій. Уряд країни не насмілився застосувати проти фашистів військову силу. Муссоліні, заручившись підтримкою промислово-фінансових кіл та молоді, успішно йшов до влади. Король Італії Віктор-Еммануїл III під тиском Генеральної конфедерації промисловості прийняв відставку кабінету Факта і доручив Муссоліні сформувати новий уряд. Сталося це 31 жовтня 1922 р. Новий уряд був коаліційний, але всі провідні міністерства перебували під контролем фашистів.

Політична боротьба

Італія і надалі залишалася конституційною монархією. Проте Муссоліні дістав такі широкі повноваження, що міг видавати власні закони. Він відразу ж знизив заробітну плату, обмежив права профспілок, повернув власникам відібрану землю. Всі важливі посади в уряді, армії, поліції посіли фашисти або їх прихильники. Фашистська партія контролювала вибори 1924 р., поставивши поза законом всі інші політичні партії. Маючи вплив на засоби масової інформації, вона зібрала 4,5 млн. голосів виборців, інші партії разом узяті – 3,5 млн. Проти засилля фашизму мужньо виступив депутат-соціаліст Дж. Маттеотті, за що 10 червня 1924 р. був убитий. Смерть Маттеотті й натиск фашистів активізували всі опозиційні Муссоліні партії, які створили так званий Авентинський блок. Проте діяв він нерішуче, давши можливість Муссоліні розгромити парламентську опозицію. Після цього фашистський терор посилився ще більше. Поліція цілковито контролювала внутрішнє життя країни. У школах проповідували фашистські ідеї, які возвеличували італійську націю. Загони «чорносорочечників» розгулювали по всіх містах Італії. Та Муссоліні ненадовго вдалося оживити італійську економіку. Вже наприкінці 20-х років Італію знову охопила криза. Тисячі промислових і сільськогосподарських робітників втратили роботу. Почався різкий спад виробництва, мілітаризація «з'їдала» державний бюджет. Муссоліні вдався до рішучих дій. Скориставшись тим, що у листопаді 1926 р. на нього було вчинено кілька замахів, він остаточно розпустив всі партії, позакривав опозиційні газети, створив особливий трибунал, запровадив смертну кару. Після цього дуче зосередив всю увагу на проведенні агресивної зовнішньої політики. У лютому 1929 р. Муссоліні підписав із папою Латеранські угоди, згідно з якими на території Рима створювалася теократична держава Ватикан із усіма суверенними правами.