Державний переворот 1926 року в Польщі і встановлення режиму санації. Економічна депресія

§20. Польща у міжвоєнний період

Державний переворот 1926 року і встановлення режиму «санації»

17 березня 1921 р. у Польщі була прийнята конституція, у відповідності з якою законодавча влада належала сейму і сенату, що обиралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Виборче право надавалося всім громадянам, які досягли 21 року, а право бути обраними надавалося громадянам віком від 25 років. Президент республіки обирався на 7 років об'єднаними національними зборами у складі сейму і сенату. Він призначав уряд і за згодою сейму міг оголошувати війну, укладати мир, здійснювати зовнішньополітичні акції, підписувати договори.
У грудні 1923 р. до влади прийшов уряд націонал-демократа Владислава Грабського. Він здійснив ряд заходів з метою стабілізації національної валюти, створив умови для капіталовкладень іноземних підприємців у польську економіку. Тільки в 1924 р. Польща отримала від Франції позику на суму 35 млн. франків золотом, яка була використана головним чином для побудови порту у м. Гдиня.
Відмова Німеччини у 1925 р. від закупівлі польського вугілля ускладнила економічне і міжнародне становище Польщі. Між двома державами розпочалася «митна війна».
Внутрішньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитету Ю. Пілсудського, який виступав за створення робітничо-селянського уряду, передачу землі селянам, за участь робітників у керівництві виробництвом. Водночас він відстоював необхідність «сильної влади», чим здобув авторитет серед офіцерів і солдатів. 12 травня 1926 р. пілсудчики взяли під контроль Варшаву, здійснили державний переворот і встановили в країні «санаційний» режим. Президентом країни був обраний І. Мосьціцький.
Пілсудський отримав підтримку польського та іноземного капіталу. Англія надала позику на 65 млн. дол., за допомогою якої урядові вдалося стабілізувати польську валюту. Пілсудчики внесли поправки до конституції, що зміцнювали владу президента і обмежували права законодавчих органів.
У 1921 і 1925 pp. були підписані польсько-французькі військові договори про взаємодопомогу, а також договір з Румунією.
Подолавши смугу внутрішньої нестабільності, Польща у своєму розвитку перейшла до режиму «санації», який надавав диктаторські повноваження Ю. Пілсудському і сприяв зміцненню позицій правлячих кіл та стабілізації економіки.

Економічна депресія

Польща однією з перших зазнала відчутних ударів світової економічної кризи. Застій виробництва паралізував текстильну промисловість, на 40% зменшилося виробництво заліза, на 13%- цукру, на 66% знизився експорт. Дефіцит державного бюджету збільшився з 63 млн. злотих у 1930-1931 pp. до 337 млн. злотих у 1933-1934 pp.
У важкому становищі опинилося сільське господарство. Валовий прибуток сільськогосподарського виробництва знизився. Майже 9 млн. селян були приречені на голодне існування. Гостро давалося взнаки безземелля.
Економічна криза спричинила антиурядові виступи робітників і селян. У 1934 р. кількість страйкарів сягнула 400 тис. чол. На Західній Україні та на Волині у 1930 р. відбулися масові страйки сільськогосподарських робітників, а також бунти й виступи селян проти аграрної політики уряду та великих землевласників.
В умовах економічних та соціальних потрясінь Ю. Пілсудський намагався навести в країні лад. Він рішуче боровся проти будь-яких проявів незадоволення.
У квітні 1935 р. вступила в дію нова конституція, яка підпорядкувала сейм і сенат президенту, скасувала ряд громадянських прав. Конституція передбачала запровадження воєнного стану у випадку загострення протиріч у державі.
10 травня 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Після нього фактичним керівником Польщі став генерал Е. Ридз-Смігли. Він продовжував політику свого попередника.
В економічному відношенні Польща не змогла вийти із глибокої кризи. Обсяг її промислової продукції у 1937 р. залишався нижчим порівняно з 1928 p., а кількість безробітних сягнула 2,5 млн. чол. У березні 1936 р. застрайкував Краків, а у квітні цього ж року виступили робітники Львова. Заворушення селян у середині 1937 р. охопили 10 із 16 воєводств.