Завоювання Північно-Східного Китаю Японією

§29-30. Японія

Завоювання Північно-Східного Китаю

Влітку 1931 р. в Маньчжурії сталися зіткнення між китайськими та корейськими поселенцями, які спричинили погроми китайців у Кореї. Оскільки корейці були японськими підданими, Японія скористалася цими подіями. Восени 1931 р. вона окупувала найважливіші пункти в зоні Південно-Маньчжурської залізниці та в районі Мукдена. Цей акт агресії започаткував серйозний воєнний конфлікт на Далекому Сході.
Здійснюючи плани, накреслені у «Меморандумі Танаки», Японія наприкінці 1931 – на початку 1932 р. захопила район Цзиньчжоу на півдні Маньчжурії і розпочала наступ на Шанхай. Навесні 1932 р. Токіо підписав угоди з китайським урядом, і бойові дії припинилися.
4 березня 1932 р. за допомогою японців було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-го, правителем якої став останній представник маньчжурської династії Цін Пу І. Восени того ж року між Японією і Маньчжоу-го було підписано
протокол про воєнний союз, який дозволив розмістити японські війська на території новоутвореної держави. Японія домагалася визнання Лігою Націй її дій в Китаї правомірними та офіційного визнання Маньчжоу-го. Відмова Ліги Націй задовольнити претензії Токіо призвела до виходу Японії з цієї міжнародної організації у березні 1933 р.
Японці продовжували розширювати свою присутність у Китаї. Наприкінці 1933 р. вони ввели війська в провінцію Чахар, а в травні 1935 р. – в демілітаризовану зону провінції Хебей. У Північному Китаї японці організували рух за автономію Внутрішньої Монголії.
Уряд Японії опрацював три принципи для врегулювання японо-китайських відносин. Перший принцип – дружні взаємини Японії з Китаєм, другий – припинення антияпонської діяльності в Китаї і третій – спільне протистояння комунізму у Східній Азії.
Однак у Китаї існували сили, які рішуче виступали проти такої політики. З кінця 1935 р. розгорнувся антияпонський рух, який невдовзі перекинувся у Шанхай, Кантон та інші великі міста Центрального і Південного Китаю. В країні визрівали сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху. Зовнішньополітичні прорахунки викликали невдоволення і в самій Японії. 26 лютого 1936 р. військові організували заколот. Майже 1500 солдатів під орудою «молодих офіцерів» три дні контролювали урядові установи, парламент, міністерства, центральні квартали столиці. Було вбито декількох державних діячів. Заколот ліквідували 29 лютого.
Під час лютневих подій уряд провів заходи, спрямовані на зміцнення режиму, посилив репресії. Тенденція до згортання парламентаризму в Японії ставала небезпечною. Японія продовжувала підготовку до воєнного вирішення зовнішньополітичних проблем.
Влітку 1936 р. на таємній нараді представників правлячих кіл обговорювався план «колоніального розширення», де йшлося про перетворення Китаю у залежну від Японії державу, встановлення японського панування у Східній Азії га поширення впливу Японії на південь.
Зближення Японії з гітлерівською Німеччиною, підписання Антикомінтернівського пакту цілком узгоджувалося з її політикою «великої війни» у Китаї.
Підготовка до цієї війни супроводжувалася інтенсивною ідеологічною обробкою японців. Збройні сили виховувалися на морально-етичному кодексі самураїв-бусідо. Мораль воїна повинна була стати стрижнем японського національного духу, втілювати любов до імператора та вітчизни.