Богдан Хмельницький (частина 14)
Богдан Хмельницький (частина 14)
Адам Кисіль зужив перед козацьким вождем усе своє красномовство, обіцяв збільшити козацьке військо до п'ятнадцяти, навіть до двадцяти тисяч, наділити його новими землями, давав дозвіл козакам іти на невірних; але Хмельницький на все це сказав йому:
«Марні розмови! Треба було раніше зі мною про це говорити; тепер я вже зробив те, про що не думав. Зроблю те, що задумав. Визволю з лядської неволі весь руський народ! Раніше я воював за свою власну образу; тепер буду воювати за православну віру. Весь чесний люд допоможе мені по Люблін і по Краків, а я від нього не відступлю. В мене буде двісті тисяч, триста тисяч війська. Орда вже стоїть напоготові. Не піду війною за кордони; не підніму шаблі на турків і татар; з мене вистачить України, Поділля й Волині; цілком достатньо нашого руського князювання по Холм, Львів, Галич. Стану над Віслою і скажу тамошнім ляхам: «Сидіть, ляхи! Мовчіть ляхи! Всіх тузів ваших князів, туди зажену, а почнуть за Віслою кричати – я їх і там знайду! Не зостанеться ні одного князя, ні одного шляхтича на Україні; а хто з вас разом з нами хоче хліб їсти, той хай кориться війську запорізькому і не брикає на короля».
Рисунок. Богдан Хмельницький
Рисунок. Козацькі атрибути
Слухаючи цю промову, пани, як самі потім зізналися, здерев'яніли од страху.
Полковники, які оточували тоді Хмельницького, сказали:
«Вже минули ті часи, коли ляхи були нам страшні. Ми під Пилявцями довідалися, що це вже не ті ляхи, які раніше були. Це вже не Жолкевські, не Ходкевичі, а якісь Тхоржевські та Заєнчковські, (Тхірковські – від тхора – tchorz і Заєнчковські – від зайця – zajac), діти, одягнуті в залізо! Померли від страху, як тільки нас побачили».
Однак, зважаючи на посилене прохання польських комісарів, Хмельницький подав Адаму Киселю умови миру такого змісту: по всій Русі знищити пам'ять і слід унії: уніатським церквам не існувати зовсім, а римські костьоли залишити тільки до часу; київському митрополиту дати перше місце в сенаті після примаса польського; всі чини й посади на Русі повинні посісти православні; козацький гетьман повинен залежати тільки від короля; жидам не дозволяти проживати на Україні, і, нарешті, в умови було включено, щоб Ієремія Вишневецький не очолював польське військо.
Комісари відмовились підписати ці умови, по суті, досить помірні, і від'їхали. Пропозиції Хмельницького викликали обурення в польському сенаті. В той час поляки через фанатизм нізащо не згоджувалися на знищення унії. Крім того, вимоги Хмельницького загрожували панам у майбутньому позбавлення їхніх маєтків і власницьких прав на Русі.
Поляки виставили військо під керівництвом трьох ватажків; Лянскоронського, Фірлея та Ієремії Вишневецького. Зверх цього, королю дали повноваження на зібрання посполитого рушення, тобто загального ополчення шляхти; захід цей проводився тільки тоді, коли вітчизні загрожувала смертельна небезпека.
На Україні відбувався збір цілого народу на війну. Порожніли хутори, села, міста. Селянин полишав свого плуга, сподіваючись поживитися за рахунок панів, на яких досі гнув спину; ремісники кидали свої майстерні, торгівці – свої лавки; шевці, кравці, теслі, винокури, пивовари, могильники (копачі сторожових курганів), банники – всі втікали в козаки. У тих містах, які мали Магдебурзьке право, чинні бургомістри, райці, війти і канцеляристи покинули свої уряди і пішли в козаки, поголивши собі бороди (військові за тогочасним звичаєм голили свої бороди). «Так-от, – зауважує очевидець, – диявол учинив собі сміх з поважних людей». Презирство й глузування очікували того, хто не брав участі в повстанні; тільки каліки, старі, жінки і діти залишалися вдома, та й то хворі або старі люди, соромлячись залишатися поза участю у справі звільнення вітчизни, здебільшого виставляли замість себе найманця. Хмельницький розподіляв їх на полки, яких тоді склалося по дванадцять на лівому і на правому боці Дніпра. Але не все військо було з Хмельницьким; частину його він відправив до Литви підбурювати білоруських хлопів.
Хмельницький виступив з Чигирина в травні і йшов повільно, очікуючи кримського хана. Іслам-Гірей з'єднався з ним у червні на Чорнім шляху. У його ополченні були кримські горці, відмінні стрільці з лука; степові ногаї, у вивернутих навиворіт кожухах, які харчувалися кониною, зігрітою під сідлом; буджацькі татари, які відзначалися дивовижною витривалістю в спеку і в холод, дивували своїм знанням на перший погляд одноманітного степу, здатні, як розповідали про них, довго перебувати у воді; були з ханом черкеси з бритими головами і довгими чубами. З'явилися на клич Хмельницького і молодці з Дону. Ніхто не просив оплати наперед; кожен без торгу йшов на війну, сподіваючись розгромити багату Річ Посполиту.
Хмельницький із своїм полчищем обложив польське військо під Збаражем 30 червня (10 липня за новим стилем) і тримав його в облозі, надіючись примусити ворога до здачі в полон голодом і безупинною стрільбою. Поляки припасли так мало продуктів собі, що через кілька тижнів у них почався голод. Розкішні пани змушені були харчуватися кониною; прості жовніри пожирали кішок, мишей, собак, а коли цих тварин не вистачало, то зривали Шкіру з возів та взуття і їли, розварюючи у воді. Багато вмирало їх; козаки зумисно кидали трупи у воду, щоб зіпсувати її. Поляки опинилися в такому становищі, у якому виявилися раніше їхні батьки у Москві. Руські хлопи насміхалися з них і вигукували:
«Чи скоро ви, панове, будете збирати з нас оброк? Ось уже цілий рік, як ми нічого не сплачуємо; а може, надумаєте замовити нам яку-небудь панщину?.. Здавайтесь-но ліпше, а то марно кунтуші свої побруднили, лазячи по шанцях! Адже це все наше, та й ви самі потрапите на зуби голодним татарам. Ось що наробили вам очкові та панщини, пересуди та сухомельщини! Добра вам тоді була музика, а тепер так славно вам заграли на дудку козаки!»
Декілька разів уже поширювався серед жовнірів намір розбігтися, хоч це б означало йти всім на очевидну смерть, тому що хлопи не залишили б у живих нікого, – але весь табір утримував тоді войовничий князь Ієремія Вишневецький. За його порадою якийсь шляхтич Стомпковський, причесавшись по-селянськи, взяв із собою лист до короля; вночі він переліз окопи, кинувся у ставок, що прилягав з одного боку до польського табору, переплив ставок, проповз серед сплячих козаків, до світанку перебрався до болотистого місця, де просидів весь день; наступну ніч знову повз серед неприятелів, при найменшому шумі припадаючи до землі і тамуючих подих, як роблять мисливці, що полюють за ведмедем. Поминувши ворожий стан, він кинувся бігти, видаючи себе за руського хлопа, потім узяв поштових коней і примчав у містечко Топорів, де застав Яна-Казимира.